18.9 C
Lutsk
Вівторок, 22 Жовтень, 2019
Волинська єпархія Новини Фото

Божественна літургія у древньому ротондовому храмі с. Озденіж архиєрейським чином. ФОТО

Кожна десята п’ятниця після Пасхи є днем особливого церковного торжества для православних віруючих села Озденіж Рожищенського благочиння. Щороку цього дня тут святкується відпуст місцевого храму на честь Казанської ікони Божої Матері.

Отож, у п’ятницю, 5 липня 2019 року, єпископ Волинський і Луцький Нафанаїл очолив святкову Божественну літургію у древньому храмі села Озденіж.

Його Преосвященству співслужили віце-секретар єпархії, протоієрей Валерій Мучак, благочинний Рожищенського округу, протоієрей Петро Іваничко, настоятель місцевого храму, ієромонах Кирил (Видрич), благочинний Луцького центрального округу, протоієрей Олександр Богданов, настоятель Свято-Покровського храму Луцька, архімандрит Афанасій (Герман), завідуючий канцелярією єпархії, архімандрит Паїсій (Хомич) та клірики Волинської єпархії.

Під час Літургії було піднесено посилену молитву за мир в Україні, за єдність світового православ’я та за упокій душі Блаженнішого Митрополита Володимира, який відійшов у вічність п’ять років тому.

Варто зауважити, що древній храм села Озденіж завжди відвідують багато паломників. Тому в цей день разом з місцевими прихожанами молились гості з Білорусії та Польщі.

По закінченні богослужіння керуючий Волинською єпархією вручив високі церковні нагороди настоятелю храму, ієромонаху Кирилу (Видричу) орден Святителя Миколая, старості громади, медаль Волинської ікони Пресвятої Богородиці та активним прихожанам єпархіальну грамоту за посилені старання на благо древнього храму та релігійної громади.

Також архіпастир звернувся до усіх присутніх зі словом проповіді, в якому наголосив, що храм – це не просто стіни та гарний розпис. Храм – це дім Божий, у якому людина має можливість звернутись до Всевишнього Творця, очиститись від гріхів, прийняти у себе найцінніший дарунок Спасителя – Святе Причастя та знайти правильний шлях до спасіння. Тому завданням кожного християнина є не просто відвідування храму у святкові дні, але й піклування та оберігання святого місця у якому Господом Богом подаються нетлінні спасительні дари Святого Духа.

У свою чергу, настоятель храму, ієромонах Кирил подякував архієрею за соборну молитву, високі нагороди та мудрі слова настанови. Також, в честь сьогоднішнього торжества, отець Кирил подарував єпископу та кожному священнослужителю Казанську ікону Пресвятої Богородиці.

Історична довідка

Ось історія цього краю… Горбиста, дещо гайова місцевість, де протікає річечка Серна, зманила наших пращурів у свої обійми давним-давно. Письмова згадка датується роком 1452.

Назва Озденіж – як пам’ять про страшну січ. “Ось де ніж!” – на­голошували люди з покоління в покоління.

Дерев’яна церква збудована у цьому селі у 1806 році (з допомо­гою Флоріана Чарнецького), з такою ж дзвіницею на честь Преобра­ження Господнього. Ще раніше у селі була церква Різдва Пресвятої Богородиці. Опис за 1880 рік у “Клірових відомостях” твердить, що при дерев’яній церкві знаходиться велика кам’яна церква, фундамент під яку залито у 1792році Пилипом Олізаром. Стіни храму були за­ввишки 2 метри і товщина їх була теж 2 метри. Церква у селі має фор­му круга. Довгий час споруда стояла незакінченою, обростала дерева­ми. Аж до часу служіння священика Адама Нарушевича, який зумів із парафіянами добудувати цей великий своєрідний храм.

У стіні південного фасаду ротонди знаходиться ніша, на якій бачимо зображення фігур чоловіка і жінки. Напис говорить, що в цьому місті похоронені протоієрей Адам і його дружина. Подібні храми вознеслися у Петербурзі, губернських містах. Цей витвір зодчества став дивним і водночас сподобався на Во­линській землі. Величну цилін­дричну споруду (діаметр 22м) видно здалеку, за кілометри. Над мурованим склепінням звелася низька масивна баня із циліндричним підбанником, з якого височить маківка цибулястої форми і простягнутий  до неба хрест. Зі сходу прилягає до ротонди вівтар прямокутної форми.

З протилежного боку – вхід і притвор. Добре освітлений інтер’єр церкви, адже у товстих стінах циліндричної нави є два яруси ві­кон, що композиційно об’єднані. Окрасою є двоярусний іконостас, що має неабияку художню цінність. Його оригінальне оз­доблення свідчить, що це твір XVII ст.

Освячення на честь Казанської іко­ни Божої Матері відбулося у 1885 році. У цій церкві також мають малий вітпуст на 10 п’ятницю після Пасхи. Ще за часівунії Пилип Олізар взяв у храмі ікону Бо­жої Матері і помістив у заснованій нимкаплиці. Та на вимогу збунтованих селян вимушений був повернути її на попереднє місце. 1890 року ця ікона була хресним ходом перенесена до Луцькадля поклоніння імператору Олександру III, якому була подарована копія. Оригінал знаходився у цьому ж селі. Біля неї було багато різних чудес, оздоровлень…

Ось кілька фрагментів кінця XIX століття із каталогу: прозрів житель села Уляники; від водянки вилікувався відставний капітан ізКовельщини; одужала дівчина із села Усичі, яку до цього корчило від конвульсій; священикова дочка позбулася дифтерії. Усе відбу-валося після того, як було відслужено акафіст перед іконою Божої Матері. Тривожного 1914 року ікону зі слідами татарських стріл забрали до Москви, замінивши подібною. Відтоді чудотворна силаі.залишила храм.

Церква села Озденіж – це унікальна споруда, які рідко трапляються на Волині. За легендою, цей храм за вказівкою російської імператриці мав бути побудований в однойменному російському містечку, та  помилились будівельники і возвели споруду на Волині, в українському ОЗДЄНІЖІ..  І вже сюди із Санк-Петербурга везли волами іконостас.

Ще одне передання розповідає, що нібито три церкви – Озденіжська, Буківська, Іванчицівська – з’єднані підземними ходами (за розповідями старожилів, в останню війну танк провалився між селами Іванчиці та Озженіж), а ще один найбільший хід через сусідній Шепель веде до самого Луцького замку.

Казанської Божої Матері – пам’ятка архітектури держав­ного значення.

Землі села досліджував О.Цинкаловський, який сказав, що саме тут проходила межа між лісостепом і поліссям. У селі була дерев’яна церква ( 1859рік) на місці старої, зруйнованої 1583 року. Вже тоді землями володів Іван Чаплина, який платив із Деніжа (тодішня назва села) за 24 дими, а через 5 років чомусь за 10 димів, 5 город, 1 копа. На грунтах сільської околиці згадувалися 2 кургани: “Могили Перелож-ці” (Пам’ятки. Київ. Археолог. Ком. ч. 4, ч. 2, с. 2, 76, 87,128,138).

В селі Озденіж 25 лютого 1831 року було відкрито філію това­риства Луцької повітової Просвіти Щуринської гміни.

А під кінець XIX століття в 65 будинках проживало 408 людей. На зламі століть священику і псаломщику неподалік храму було по­будовано притчові приміщення. Поруч сад, город. Церковної землі – 57д. 1400 кв. с. (4 д. 1220 кв. с. біля садиби, 38 д. 1000 кв. с. під поля, 14 д. 1580 кв. с. – сінокос).

Тоді село належало до Щуринської волості Луцького повіту. Звідси до повітового центру- всього 15 верст. А торговельні пункти були у Торчині. За переписом 1911 року в Озденіжі проживало 464 жителі. Була початкова школа, водяний млин. До ве­ликої земельної власності належало 102 десятини. Тут існувало кредитоване то­вариство, земська випозичальня сільсь­когосподарських машин і продаж селек­ційного насіння.

Спочатку двацятого століття сіль­ську общину очолювали Сущук Дмитро,Макарчук Степан , Мельничук Григорій, а згодом – Левчук Мирон і Андросюк Степан.

Його мешканець Ляшук Антон Володимирович був нагородже­ний орденом Трудової Слави.

Село Озденіж входить до сільської ради с. Іванчиці. 1990 рік – населення було 210 чоловік із 120 дворів. 2006 рік – 186 чоловік у 82 дворах, але десь 30 з них – порожні.

Вас може зацікавити

Чи варто православній людині звертатися до психолога

prvadmin

Предстоятель очолив Божественну літургію у Свято-Аннинському жіночому монастирі на Буковині. ФОТО

У Великому Омелянику молитовно вшанували пам’ять загиблого військового. ФОТО