Митрополит Афанасій (Ніколау)
По милости Твоей живи мя, и сохраню свидения уст Твоих (Пс. 118: 88).
«Милість Божа» – ці всеохопні слова означають, що Господь нам все дає, тобто дає Свою любов, Своє милосердя, силу, втіху, присутність. І коли ми говоримо: «Господи Іісусе Христе, помилуй мене!», ми маємо на увазі все це: Боже, допоможи мені, укріпи, просвіти, зціли, спаси, підтримай мене!
Божа благодать є всеохопною, і ми живемо у цьому світі завдяки їй і Богу. І молимося Йому, щоб оживив нас зі Своєї милості, щоб ми не померли, віддалившись від Нього, тому що той, хто віддалився від Бога, може здаватися живим, він може рухатися, їсти, пити, сміятися, існувати у світі, але його душа мертва. А людина, яка знаходиться близько до Бога, вона жива, живе тому, що Бог – це життя світу. Христос – це життя для людей. Я – Шлях, Істина та Життя.
Той, хто причасний до Христа і любить Його, – реально живий. Він подолав смерть
Той, хто причасний до Христа і любить Його, він реально живий. Він здолав смерть і живе не тільки в цьому житті, але і буде жити вічно. Він перейшов зі смерті у життя. Ця людина, яка живе Божою благодаттю, подолала смерть. Вона – смерть – не має ніякої сили, тепер це звичайна біологічна подія, яка приводить нас до життя після смерті, і більше нічого. Смерть іде від Божої людини.
Тому коли Божа благодать опоясує, оживлює, насичує та укріпляє нас у цьому житті, ми спостерігаємо одкровення вуст Твоїх (Пс. 118: 88), тобто зберігаємо свідоцтво Божих заповідей.
Навіки, Господи, слово Твоє утверджене на небесах (Пс. 118: 89).
Ось бачите, яку дивну річ має Церква? Будь-яка теорія, ідеологія повинна оновлюватися кожні 50-70 року, хоча, чесно кажучи, вони так довго і не «живуть»: людські теорії можуть проіснувати не більше одного-двох поколінь. Прийде день, і вони розпадуться, зникнуть, будуть спростовані. Але припустимо, що людські ідеології потребують оновлень та якихось змін. Так чинять і єретики, і це дуже часто можна побачити в «Свідків Єгови». У певний період часу вони роблять зміни у своєму вченні. А вчення у Святій Православній Церкві віками залишається незмінним.
Наприклад, ми читаємо текст, якому вже 350 років. Чи розуміємо ми, що читаємо такий древній текст? А звучить він так же сучасно та говорить нам про речі, які безпосередньо стосуються нас. І в ньому описуються ті ж переживання, які кожна людина проживає у Церкві. Ті, хто має досвід у Христі, читаючи Псалтир, бачать себе зсередини, як вони борються, духовно відроджуються, роблять все те, що описує пророк Давид, тому що вчення Церкви не змінюється. Навіки, Господи, слово Твоє утверджене на небесах. Істину не можна змінити, вона цього не потребує, а брехня змінюється, все людське і суєтне змінюється. Багато хто говорить, що Церква повинна оновлюватися, що необхідно видалити певні речі, які застаріли. Це не так. Слово Боже протягом віків залишається незмінним. Методи, які використовує Церква, можна міняти. У древності проповідували у будинках, у печерах, сьогодні проповідуємо в храмах. Зараз у нас є радіо, яке ми використовуємо для духовних цілей, у минулому не було радіо, а зараз у нас є різні методи для проповіді. Тобто змінюються методи, але не змінюється сенс та істина Євангеліє, вони залишаються незмінними. Тому що якщо ми змінимо їх, то людина отримає обманливий результат і вона духовно не зцілиться. Ти же не можеш сказати лікарю:
— Знаєш, лікарю, зараз зміни свою медичну методику і лікуй мене по-іншому!
Те, що доведено у медицині, – доведено науково. Тільки те, що не доведене, з часом змінюється. Церква змінює методи, за допомогою яких вона проповідує вчення Христа, але ніколи не змінює Божу істину.
Твій я, спаси мене; бо я взыскал повелений Твоих (Пс. 118: 94).
Господь врятував пророка, тому що він був Його. Чи можемо ми сказати Богу, що ми Його люди? Чи маю я таку сміливість, щоб постати перед Христом і сказати: «Господи, я повністю твій!?»
Якщо ми маємо таку сміливість, то ми дійсно можемо сказати те, що говорив пророк. А якщо наше серце належить інших речам?
Якщо ми будемо щиро чинити та об’єктивно дивитися на речі, то побачимо, що наше серце підкорене багато чим, незалежно від того, це матеріальне щось чи це жадібність, самолюбство, егоїзм, зарозумілість чи щось інше. І як після цього ми можемо сказати Богу, що ми належимо Йому? Як я можу належати Тобі, якщо моє серце зайняте чимось іншим? У моєму серці присутній не тільки Господь. Він не повністю царює там, я повністю не належу Йому. У мені господарюють інші «господарі» і речі, які полонили мене. Тому я не можу з чистою совістю сказати, що я повністю належу Богу. І добре буде, якщо ми не будемо обманювати себе, а будемо засуджувати себе у цьому житті, щоб потім не дивуватися у день Страшного суду.
І давайте під час духовної безмовності скажемо собі:
— Зачекай! Давай подивимося: чи належу я тільки Христу? Чи люблю я Його всією своєю сутністю? Чи не має чогось, що може забрати мою любов до Христа?
І тоді твоє «я» відповість. Давайте дозволимо йому відповісти. Або навіть, як говорив святий Іоанн Лествічник, давайте змусимо його відповісти нам. Нехай наше серце підкаже, де воно помилилося.
Тому найменше, що ми повинні зробити, – це змиритися та просити Христа, щоб Він зацарював у наших серцях, у нас, і говорити те, що говоримо під час Божественної Літургії: «Благословенно Царство Отця, Сина і Святого Духа». Де це благословенне Царство? Ангели та небеса благословляють Бога. І ми повинні благословляти Царство Боже у нас, Бог царює у нас, Він буде нашим Царем і Богом, і таким чином ми зможемо сказати Йому:
— Господи, я належу Тобі, спаси мене. І повністю належу Тобі, спаси мене!
Добре було би, якщо людина задумається та запитає себе:
— Чи по-справжньому я люблю Бога?
Інколи людина приходить на сповідь, плаче та ридає за померлим, якого вона любила. Ти співчуваєш їй. Він хотів одружитися на дівчині, яку любив, а зараз безутішно плаче. Але питання у тому, чи люблю я так же Христа, як любив цю людину.
Один святий говорив:
— Господи, я дуже хочу полюбити Тебе так, як я полюбив гріх!
Це великі слова. Тому що ми інколи любимо речі, пристрасті, гріх і протягом всього дня думаємо про них. Нехай буде навпаки, нехай це стане мірою нашого смирення та порівняння, тобто давайте так полюбимо Бога, як багато разів показували, що полюбили гріх та пристрасті. Тому, коли запитуємо себе: «Чи належимо ми Христу?», повинні очікувати відповіді, запитувати та засуджувати себе. Святих не судять після їх смерті, тому що вони вже засудили себе у цьому світі, засудили своє его і сказали йому:
— Сядь на лаву підсудних та дай мені відповідь. Чи любиш ти Христа усім своїм розумом, всією душею і всім серцем, чи готовий ти сказати: «Христос, я повністю належу Тобі і готовий виконати волю Твою!?» Я не впевнений, що готовий це сказати та зробити.
Це дуже важливо – чесно відповісти собі, чи любиш ти Христа всім своїм розумом, всією душею та всім серцем
На Афоні один наш старець говорив нам, щоб ми звершували цей суд над собою для того, щоб навчитися осуджувати себе, щоб уникнути Страшного суду і щоб виправитися. Щоб ми були схожі на тих людей, які часто ходять до лікаря та здають аналізи, щоб знати про стан свого здоров’я. Людина, яка ніколи не ходила до лікаря і думає, що вона здорова, насправді ж, може бути хворою. Якщо людина знає реальний стан свого здоров’я, то вона може запобігти розвитку у своєму тілі тієї чи іншої хвороби.
Переклад з російської Любові Максимчук
