Cедмиця 29 після П’ятидесятниці | Святки. |
Ап. первомч. і архідиякона Стефана (34). Прп. Феодора Начертанного, спов. (близько 840). Свт. Феодора, архієп. Константинопольського (близько 686). Прп. Воніфатія Феофаніївського, Київського (1871). Сщмч. Тихона (Никанорова), архієп. Воронезького (1919). Мц. Антоніни Брянських (1938). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
На літ.: – Ап.: Євр. 7:1-6 (зач. 315).; Первомч.: Діян. 6:8-7:5,47-60 (зач. 17). Єв.: Мк. 11:27-33 (зач. 52).; Первомч.: Мф. 21:33-42 (зач. 87). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Св. Стефан каже: “Всевишній не в рукотворних храмах живе… Який дім збудуєте Мені, каже Господь, або яке місце для спокою Мого?”. Тільки нерукотворний храм серця може вмістити Бога, як сказав Господь: “хто любить Мене, той дотримається Моїх слів, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю в нього створимо” (Ін.14:23). Як це відбувається – незбагненно для нас; але воно так є, бо очевидно буває, що тоді “Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю” (Флп.2:13).
Не міркуй і тільки віддай Господу серце твоє, а Він Сам влаштує з нього храм Собі, але віддай нероздільно. Якщо будуть частини невіддані, то з нього не можна буде влаштувати цільного храму, бо одне буде гниле, інше розбите – і вийде, якщо тільки вийде, храм з дірками, або без даху, або без дверей. А в такому жити не можна; Господа в ньому й не буде. Тільки здаватися буде, що це храм, а насправді якесь нагромадження.
Спаситель доводить Своє небесне посланництво свідченням Іоанна Предтечі, – мовчать, бо нічого було сказати проти, а все невірують. Іншим разом ділами Своїми те саме доводив, – придумали виверт про «князя бісівського» (Мф. 9:34, 12:24, Лк. 11:15). Але коли цей виворот був виставлений цілковито недоречним, – теж замовкли, а все-таки не увірували. Так і завжди невіри не вірять, що їм не кажи та як переконливо не доводь істину: нічого не можуть сказати проти, а все не вірують. Сказати б: розум у них паралічем розбитий, та ж про інші предмети вони міркують тверезо. Лише коли про віру зайде мова, починають плутатися в поняттях і словах. Плутаються також, коли виставляють погляди свої на заміну положень віри, від Бога даних. Тут у них сумнів зводиться в таку опору, що твоя міцна скеля. Прослухайте всю їхню теорію – дитя розбере, що це сіть павутинна, а вони того не бачать. Незбагненне засліплення! Упертість невір можна ще пояснити небажанням вірити, але звідки саме небажання? І від чого воно бере в цьому випадку таку владу, що змушує людину розумну свідомо триматися нелогічного способу думок? Тут темрява – чи часом не від батька темряви вона?