| Седмиця 4-та після Пасхи. Глас 3 | Пісний день. |
Апостола і євангеліста Марка (63). Прп. Сильвестра Обнорського (1379). Прп. Василія Поляномерульського (1767) (Румун.). Прп. Вассіана Сліпого (1827). Сщмч. Сергія Рохлецов пресвітера (1938). Царгородської ікони Божої Матері (1071). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На утрені: – Лк. 10:1-15 (зач. 50). На літургії: – Апостол: Діян. 10:44-11:10 (зач. 27).; Ап.: 1Пет. 5:6-14 (зач. 63). Євангеліє.: Ін. 8:21-30 (зач. 30).; Ап.: Мк. 6:7-13 (зач. 23). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Запитували Господа: “Хто ж Ти?”. Він відповів: “від початку Сущий” (Ін.8:25). Він попереду, за Ним святі апостоли, за апостолами пастирі й учителі та вся Церква Христова. Розсудіть тепер, хто справжні передові. Тому що за ними так довго і так багато йдуть і ще підуть, вони не перестають бути передовими, бо все ж таки вони попереду, а всі інші йдуть слідом за ними.
Отже, у нас, християн, уже є передові; і якщо хто зазіхає виставляти нових передових, – явно, що їх треба розуміти передовими в протилежному напрямку, тобто на шляху, що веде на дно пекла. Нічого додавати до цього: остерігайтеся – бо хто собі ворог? Тільки постарайтеся збагнути це таким чином і міцно тримайтеся пізнаної істини Христової, а ті нехай твердять своє.
“Отож кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним” (Мф.10:32). Чи трудно визнати Господа? Ніякої немає трудності. Яка трудність сказати, коли потрібно, що Господь наш Іісус Христос єдинородний Син Божий і Бог, Який заради нас прийшов на землю, втілився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною, був розіп’ятий, постраждав, похований, воскрес третього дня, зійшов на небеса і сидить праворуч Бога Отця, і знову прийде судити живих і мертвих, – послав Духа Святого на Св. апостолів, які силою Його влаштували на землі святу Церкву, що, навчаючи істини й освячуючи таїнствами, незаблудним шляхом веде всіх вірних чад своїх у Царство Небесне?
Усе це ми повторюємо щоразу, коли чуємо і читаємо Символ віри. Тож візьми ці істини, закарбуй їх у серці своєму, і будь готовий, не боячись жодного лиця людського, пред’явити, що так, а не інакше, треба вірити, щоб бути врятованим, готуючись разом потерпіти й те, що за це іноді дістанеться тобі. Закривай вуста вчителів брехні і хулителів християнства словом істини, – і отримаєш те, що обіцяно Господом. Ти визнаєш Його Богом і Спасителем перед людьми, а Він перед Богом-Отцем визнає, що ти вірний Його послідовник і сповідник.
Господь, посилаючи на проповідь святих апостолів, наказав їм нічого не мати при собі. Одне вбрання на плечах, сандалі на ногах, посох у руках – і все тут. І заклопотаності ні про що не мати, вступаючи в труд цей, немов вони були всебічно забезпечені. І справді, апостоли були цілком забезпечені, без жодного зовнішнього забезпечення. Як же це влаштовувалося? Досконалою відданістю апостолів волі Божій; тому то Господь так і влаштовував, щоб вони не мали ні в чому потреби. Зворушував серця тих, хто слухав проповідь, і ті живили й забезпечували проповідників. Але апостоли не мали цього на увазі і не очікували нічого, а все віддавали Господу. Тому терпляче терпіли і якщо щось зустрічалося неприємне. Одна в них була турбота проповідувати, і одна печаль – якщо не слухали проповіді. Звідси чистота, незалежність і багатоплідність проповідування. І нині б так треба, але неміч наша вимагає зовнішнього забезпечення, без якого ми й кроку не зробимо. Це, однак, не докір нинішнім нашим апостолам. Спочатку вони точно спираються на це забезпечення, але потім воно зникає з голови, і вони самою працею своєю зводяться в стан боговідданості, з якого моменту, треба думати, і починається справжня плідність проповіді. Боговідданість – вищий ступінь моральної досконалості, і не раптом до неї доходять, щойно пізнають ціну її. Вона сама приходить після праці над собою.
Чи буде на тому світі така поблажливість до тих, хто не приймає Господа, яку показав Він до тих, хто живе на землі? Ні, не буде. Посилаючи сімдесят (Лк. 10:1) на проповідь, Господь заповів їм, щоб вони, коли не приймуть їх, говорили там на вулицях: “і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; а проте знайте, що наблизилось до вас Царство Боже” (Лк. 10:11); тобто вашого нам нічого не треба: не з корисливості якоїсь ходимо ми з проповіддю, а для сповіщення вам миру і Царства Божого. Не хочете прийняти цього блага — як хочете; ми йдемо далі.
Так заповідано на теперішній час, а на майбутнє що? “Содому в той день буде відрадніше, ніж місту тому” (Лк. 10:12). Отже, невірам нічого обнадіювати себе поблажливістю Господньою. Тільки й повольничати їм, що на землі, а як смерть — так вся гроза гніву Божого впаде на них. Велике нещастя потрапити в невіри! І на землі їм нерадісно, бо без Бога і Господа Іісуса Христа Спасителя і Відкупителя і тут все похмуро і безрадісно, а що там, того і словом описати і уявити неможливо. Вже втішніше б знищитися, але й цього не дано буде їм.
