| Cедмиця 3 після П’ятидесятниці. | Петрів піст. |
|
Прмц. Февронії діви (близько 304).Блгв. кн. Петра, у чернецтві Давида, і кнг. Февронії, у чернецтві Євфросинії, Муромських чудотворців (1228). Прп. Далмата Ісетського (1697). Сщмч. Василія Міліцина пресвітера (1918). Прп. Никона (Бєляєва) Оптинського, спов. (1931). Cщмч. Василія Протопопова пресвітера (1940). |
Євангельські читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
У висловах Своїх про блаженства (Мф. 5:1-12) Господь зображує райське серце.
До настрою його входять: смирення, плач і сокрушення, лагідність і безгнів’я, правдолюбність повна, милостивість досконала, чистота серця, миролюбність і миротворення, терпіння лих, наклепів та гонінь за віру і життя християнське. Хочеш раю, будь таким. І тут ще передчуватимеш рай, у який готовим вступиш після смерті, як переднаречений спадкоємець.
Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7, 36-39).
Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. Зате і сказано було про неї: “прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато” (Лк. 7, 47).
О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: “Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього”. Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше, у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого – роби все можливе для нужденних, і будеш робити для Бога.
Посилаючи на проповідь святих апостолів, Господь заповідав їм усіх закликати, кажучи: “Наблизилося Царство Небесне” (Мф. 10:7), тобто прийшло Царство – ідіть у нього. Нам же що слід проповідувати? Треба всім кричати: сини Царства! не тікайте з Царства в неволю і рабство, – бо тікають.
Одних полонить свобода розуму: “не хочемо, – кажуть, – уз віри і гніту авторитету, навіть Божественного; самі все розгадаємо і вирішимо”. Ну й порішили. Набудували байок, у яких більше дитячості, ніж у міфології греків – і величаються…
Інших захоплює широкий шлях пристрастей: “не хочемо, – кажуть, – знати позитивних заповідей, ні вимог совісті, – то все абстракції: нам потрібна природність чуттєва”. І пішли слідом за нею. Що ж вийшло? Стали, як нерозумна худоба (Пс. 48:21). Чи не від цього морального падіння народилася і теорія походження людини від тварин? Ось куди заходять! А все тікають від Господа, все тікають…
