| Cедмиця 18 після П’ятидесятниці. | Посту немає. |
|
Первомц. рівноап. Фекли (I). Прп. Копрія (530). Св. Владислава, короля Сербського (після 1264). Прп. Никандра пустельника, Псковського чудотворця (1581). Прмч. Галактіона Вологодського (1612). Сщмч. Василія Воскресенського диякона (1918); сщмчч. Андрія Бистрова і Павла Березіна пресвітерів, прмч. Віталія (Кокорева) і мчч. Василія Bиноградова, Сергія Михайлова і Спиридона Савельєва (1937); сщмч. Никандра Гривського пресвітера (1939). Мирозької ікони Божої Матері (1198). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: Еф. 5:20-26 (зач. 230).; Первомц.: 2Тим. 3:10-15 (зач. 296). Євангеліє.: Лк. 5:12-16 (зач. 18); Первомц.: Мф. 25:1-13 (зач. 104). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Читається притча про 10 дів (Мф. 25:1-13). Св. Макарій так зображує її зміст: “Мудрі п’ять дів, будучи тверезими, поспішивши до надзвичайного для свого єства, взявши єлей у посудині серця свого, тобто благодать Духа, що подається згори, змогли увійти з Нареченим у небесний чертог. Інші ж юродиві діви, що залишилися при власному своєму єстві, не пильнували, не постаралися, поки були ще в плоті, взяти в посудини свої єлей радості, але, через недбальство або через зарозумілість щодо своєї праведності, вдалися немов до сну; за це й не допущені до чертогу Царства, не змогли угодити небесному Нареченому. Охоплені мирськими узами і земною начебто любов’ю, не присвятили вони небесному Нареченому всієї любові своєї і прихильності і не принесли з собою єлею. А душі, які прагнули надзвичайного для єства, святині Духа, всією любов’ю прив’язані до Господа, з Ним ходять від усього відвертаючись, до Нього спрямовують молитви і думки, за що і сподобилися прийняти єлей небесної благодаті. Душі ж, що залишилися в єстві своєму, по землі плазують помислом, про землю розмірковують і розум їхній на землі має проживання. Самі про себе думають вони, що належать Нареченому і прикрашені плотськими виправданнями, але, не прийнявши єлею радості, не відродилися вони Духом згори”.*
*Преподобний Макарій Великий. Бесіди, 4, 6.
Припав прокажений до Господа, молячись: “Господи! якщо хочеш, можеш мене очистити” (Лк. 5:12). Господь сказав: “хочу, очистись. І негайно проказа зійшла з нього” (Лк. 5:13). Так і всяка моральна проказа негайно відходить, щойно припаде хто до Господа з вірою, покаянням і сповіддю, — істинно відходить і втрачає силу всяку над ним. Чому ж проказа іноді знову повертається? Тому, чому повертаються і тілесні хвороби. Кажуть одужавшому: “того не їж, цього не пий, туди не ходи”. Не послухає і роздразнить знову хворобу. Так і в духовному житті. Треба бути тверезим, пильнувати, молитися: хвороба гріховна і не повернеться. Не станеш уважним до себе, все без розбору дозволиш собі і бачити, і чути, і говорити, і діяти, — як тут не роздразнитись гріху і не взяти силу знову? Господь велів прокаженому все виконати за законом. Це ось що означає: після сповіді треба брати єпитимію і вірно її виконувати; в ній прихована велика запобіжна сила. Але чому інший каже: здолала мене гріховна звичка, не можу з собою впоратися. Тому, що або покаяння і сповідь були неповні, або після застережень неміцно тримається, або примха на себе напускає. Хоче без зусиль і самопримусу все зробити, і буває осміяним від ворога. Наважся стояти до смерті й ділом це покажи: побачиш, яка в цьому сила. Правда, що у всякій пристрасті, яка непереборно з’являється, ворог опановує душею, але це не виправдання; бо він негайно відбіжить, тільки-но зробиш, з Божою поміччю, поворот усередині.
