7 січня 2021 року – календар з повчанням

Слава Тобі, Господи! І ще дочекалися ми світлих днів Різдва Христового: повеселимося ж тепер та порадіємо. Св. Церква спеціально для того, щоб піднести наші веселощі у ці дні, запровадила перед ними піст. При всьому цьому вона ніяк не хоче, щоб ми віддавалися втіхам тільки почуттів та лише задоволенням тілесним.

Здавна, назвавши ці дні святками, вимагалося, щоб самі веселощі наші протягом цього часу були святими, як і вони святі. А щоб не забувся хтось, хто веселиться, вона вклала в уста нас коротку пісню у славу Христа, що народився, якою приводить до тями плоть та піднімає дух, вказуючи йому гідні днів цих заняття: “Христос народився – славте” й інші. Славте ж Христа, і славте так, щоб цим славослів’ям насолодилася душа та серце, і тим заглушився поклик до всякої дурної справи та заняття, що обіцяють яку-небудь втіху. Славте Христа: це не те, що складайте довгі хвалебні пісні Христу, ні; але якщо, думаючи або слухаючи про різдво Христа Спасителя, ви мимоволі з глибини душі промовите: слава Тобі, Господи, що народився Христос! – цього буде достатньо; це буде тиха пісня серця, яка пройде серце та ввійде до Самого Бога.

Відтворіть трохи ясніше те, що створено для нас Господом – і ви побачите, як природно нині нам таке звернення. Щоб це було для нас легше, прирівняємо до цього такі випадки. Ув’язненому в темниці та закованому в узи цар обіцяв свободу… Жде ув’язнений день-другий, чекає місяці та роки… не бачить виконання, але не втрачає надії, вірячи слову царя. В кінці-кінців, показалися ознаки, що скоро-скоро, увага його напружується; він чує шум тих, хто наближається з веселим говором: ось спадають запори та входить спаситель… Слава Тобі, Господи! вигукує невільно в’язень. Прийшов кінець моєму ув’язненню, скоро побачу світ Божий!

Інший випадок: хворий покритий ранами та розслаблений усіма членами, перепробував усі ліки, багато змінив лікарів; терпіння його виснажилося, і він готовий був вдатися до відчайдушного бідкання. Йому кажуть: є ще такий лікар, який усіх виліковує та саме від таких хвороб, як твоя; ми попросили його – обіцяв прийти. Хворий вірить, надається та чекає обіцяного… Проходить година, друга, більше – занепокоєння знову починає точити душу його… Уже під вечір хтось під’їхав… іде… відкрилися двері, і входить той бажаний… Слава Тобі, Господи! викрикує хворий.

Ось і ще випадок: нависла грізна хмара; морок покрив лице землі; грім трясе основи гір та хвилі прорізують неба з краю в край: від цього всі у страху, ніби наступив кінець світу. Коли ж потім гроза проходить та небо проясняється, всякий, вільно дихаючи, каже: Слава Тобі, Господи!

Наблизьте ці випадки до себе та побачите, що у них – вся наша історія. Грізна хмара гніву Божого була над нами, – прийшов Господь – примиритель та розігнав цю хмару. Ми були покриті ранами гріхів та пристрастей, – прийшов лікар душ та зцілив нас… Були ми в узах рабства – прийшов спаситель… Наблизьте все це до серця свого та сприйміть почуттями своїми, і ви не стримаєтеся, щоб не крикнути: слава Тобі, Господи, що родився Христос!

Не можу словами своїми прищепити до вас таку радість: це недоступно ні для якого слова. Справа, здійснена Господом, який народився, стосується кожного з нам. Ті, хто вступає у спілкування з Ним, приймають від Нього свободу, ліки, мир, володіють усім цим та куштують солодкість того. Тим, хто відчуває це у собі, ні для чого говорити: “радуйтеся”, тому що вони не можуть не радіти, а тим, які не відчули, що і говорити: “радуйтесь”; вони не можуть радіти. Зв’язаний руками та ногами, скільки би не говорили йому: “радуйся визволенню” – не порадіє; покритому ранами гріхів звідки прийде радість видужання? Як зіткне вільно наляканий грозою гніву Божого? Таким можна тільки сказати: “підіть ви до Немовляти повитого, що лежить у яслах, та шукайте у Нього визволення від всіх зол, бо це Немовля – Христос Спас світу”.

Хотілося б усіх бачити такими, що радіють саме цією радістю та не хочуть знати інших радостей, але не всі сущі від Ізраїля – Ізраїль. Почнуться тепер веселощі пусті, буйні, які розпалюють похоті. Тим, хто любить усе це, скільки не говори: “приборкайте себе”, вони затикають вуха свої та не слухають – і завжди доведуть світлі дні свята до того, що змушує милостивого Господа відвернути очі Свої від нас та сказати: “мерзота Мені всі ці святкування ваші!” І, дійсно, багато з наших веселощів воістину мерзота язичницька, тобто, одні прямо перенесені до нас з язичницького світу, а інші, хоч і з’явилися пізніше, та все ж просочені духом язичництва. І як ніби спеціально вони виникають більшою мірою саме у дні Різдва та Пасхи. Захоплюючись ними, ми даємо мучителю своєму, противнику Божому, привід говорити до Бога: “що зробив Ти мені різдвом Своїм та воскресіння? Усі до мене йдуть!”

Але нехай звучать частіше в глибині серця нашого слова 50-го псалма: “Ты праведен в приговоре Твоем и чист в суде Твоем”. Нас захоплює освічена Європа… Так, там вперше відновлені вигнані були зі світу гидоти язичницькі; звідки ж перейшли вони та переходять до нас. Вдихнувши у себе цей пекельний угар, ми крутимося, як схиблені, самі себе не пам’ятаючи. Але пригадаємо дванадцятий рік: для чого це приходили до нас французи? Бог послав їх випробувати те зло, яке ми у них перейняли. Покаялась тоді Росія, і Бог помилував її. А тепер, здається, почав уже забуватися той урок.

Якщо схаменемося, звичайно, нічого не буде; а якщо не схаменемось, хто знає, можливо, знову пошле на нас Господь таких же вчителів наших, щоб привели нас до тями та поставили на шлях виправлення. Такий закон правди Божої: тим лікувати від гріха, чим хто захоплюється до нього. Це не пусті слова, але справа затверджена голосом Церкви.

Знайте, православні, що Бог осміяний бути не може; і відаючи це,  веселіться та радійте у ці дні зі страхом. Освятіть світле свято святими справами, заняттями та розвагами, щоб всі, дивлячись на нас, сказали: у них святки, а не буйні якісь ігри нечестивців та розпусників, які не знають Бога.