7 листопада, четвер. (25 жовтня за старим стилем)
Седмиця 20-та після П’ятидесятниці.
Посту немає.
Мчч. Маркіана і Мартирія (близько 355). Прав. Тавіфи (І). Мч. Анастасія (ІІІ). Прпп. Мартирія диякона і Мартирія затворника, Печерських, у Дальніх печерах (ХІІІ–ХІV). Прп. Матрони (Власової) спов. (1963).
Читання дня
На літ.: — Ап.: Флп. 3:1-8 (зач. 244) і за п’ятницю (під зачало): Флп. 3:8-19 (зач. 245). Мчч.: Еф. 4:7-13 (зач. 224). Єв.: Мчч.: Мф. 10:1,5-8 (зач. 34 від полу). Лк. 11:14-23 (зач. 57) і за п’ятницю: Лк. 11:23-26 (зач. Лк. 58).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Учора Апостол озброїв християнина, який вступив на шлях спасіння, повним духовним озброєнням, а нині показує наставників у цьому військовому поході й останню світлу мету всього для натхнення у скруті. Керівники — пастирі та вчителі, яких дав Господь Церкві і вустами яких Сам промовляє потрібну всякому керівну вказівку, якщо хто звертається до них з вірою і молитовним до Господа зверненням. Істину цю знають ті, хто самовіддано йде шляхом Господнім і без жалю до себе веде боротьбу з ворогами спасіння. Вони в пастирях своїх завжди зустрічають допомогу і напоумлення, коли, дивлячись збоку, і очікувати б її не можна було. Бо не до людей приходять, а до Господа, завжди готового керувати і напоумлювати через людей цих усякого, хто щиро і з вірою шукає у Нього собі допомоги. Світла мета остання є досягти “в міру повного віку Христового”, — вирости “в мужа досконалого” (Еф. 4:13). Що є муж досконалий у звичайному порядку, всім відомо, і не можна знайти людину, якій не було бажано досягти такої досконалості; але що є муж досконалий у Господі, нікому не відомо, крім тих, хто вступив у цей вік. Це, однак, не повинно ні в кого охолоджувати завзяття до досягнення і собі такого віку, а навпаки, ще більше розпалювати його, бо невідомість залежить від висоти тієї досконалості духовної, що її іменують мужнім віком у житті згідно з Богом. Апостол визначив його засвоєнням повноти довершеності, явленої в Господі Спасителі. Всякий бачить, що є для чого до звання нашого докласти “все старання” (2 Пет. 1:5).
