| Неділя 2 після П’ятидесятниці. Всіх святих, у землі Руській просіявших. | Петрів піст. |
|
РІЗДВО ЧЕСНОГО СЛАВНОГО ПРОРОКА, ПРЕДТЕЧІ І ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО IОАННА.Усіх преподобних і богоносних отців, на Святій Горі Афон просіявших (перехідне святкування в Неділю 2-гу після П’ятидесятниці). Мчч. семи братів: Орентія, Фарнакія, Єроса, Фірмоса, Фірмина, Киріака та Лонгина (IV). Прп. Антонія Димського (близько 1224). Правв. отроків Якова та Іоанна Менюзьких (1566–1569). Писарівської ікони Божої Матері (XVIII). Коробейниківської-Казанської ікони Божої Матері (перехідне святкування в неділю 18 червня або в 1-шу неділю після 18 червня).. |
Євангельські читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Покликав Господь Петра й Андрія, і вони негайно, залишивши все, пішли за Ним. Покликав Він Якова та Іоанна, і вони теж негайно залишили все і пішли за Господом. Чому ж вони так скоро й охоче пішли? Тому, що побачили краще. Такий уже закон у нас у душі, що, дізнавшись і скуштувавши найкраще, вона відвертається від гіршого і кидає його. Тут відбувається те саме, що потім Господь зобразив у притчі про скарб, схований на полі, і про дорогоцінну перлину. Цей скарб і перлина – віра в Господа і спілкування з Ним за силою віри.
Володарями цього ми називаємося ще в хрещенні. Чому ж ми так мало цінуємо такий скарб і, мало цінуючи, міняємо на пустку? Тому, що під час виховання не вводять нас у смак цього скарбу, і він стає чужим нашому серцю. Серце наше не знає цього найкращого. Воно знає тільки, що з недоброго менш недобре і що більш, і на цьому засновує свій погляд.
Тут причина вся, чому інших кличе Господь і вони йдуть, а ми, і покликані, тікаємо від Нього.
Святий Іоанн свідчив про Христа Іісуса, що Він є воістину “Агнець Божий, що бере на себе гріх світу” (Ін. 1:29), – є обітований Визволитель, всіма очікуваний. Чули це ті, хто був при ньому і повірили. Від них пройшло це свідчення в народ, і всі стали думати, що засвідчений Іоанном не проста людина. Спаситель вказав на це, коли в останні дні в храмі запропонував очільникам церковним запитання, “звідки хрещення Іоаннове, з неба чи від людини?” (Мк. 11:29-30). Ті ухилилися від відповіді, тому що вони не могли не бачити, що Іоанн не сам від себе прийшов, водою хрестячи. Але скажи вони це, негайно повинні були визнати і свідчення його, що перед ними Обіцяний, і внаслідок того підкоритися Його вченню. А цього вони не хотіли не з якихось ґрунтовних причин, а лише через упередження. Але їхня впертість анітрохи не применшує сили свідчення св. Іоанна. Воно й досі настільки ж доказове, як було, коли вийшло з вуст його. І ми Іоанна чуємо, який вказує нам істинного Спасителя, і тим оживляємо віру свою, як віру, що має за собою відчутні докази.
