| Седмиця 3 після Пасхи. | Посту немає. |
|
Вмч. Георгія Побідоносця (303). Мц. цариці Олександри (303). Мчч. Анатолія і Протолеона (303). Сщмч. Іоанна Ансерова пресвітера (1940). Прп. Софії (Хотокуріду) (1974). Іверської ікони Божої Матері (друге знайдення списку ікони у 2012 р.). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На утрені: – Лк. 12:2-12 (зач. 63). На літургії: – Апостол: Діян. 8:5-17 (зач. 18).; Вмч: Діян. 12:1-11 (зач. 29). Євангеліє.: Ін. 6:27-33 (зач. 20).; Вмч: Ін. 15:17-16:2 (зач. 52). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Увірував і сам Симон, і, охрестившись, не відходив від Пилипа” (Діян. 8:13). І вірував, і хрестився, а нічого не вийшло з нього. Треба думати, що в устрої віри його було щось неналежне. Віра щира – заперечення свого розуму. Треба розум оголити і як чисту дошку надати вірі, щоб вона накреслила себе на ньому як є, без жодної домішки сторонніх висловлювань і положень. Коли в розумі залишаються свої положення, тоді після написання на ньому положень віри виявиться в ньому суміш положень: свідомість буде плутатися, зустрічаючи між діями віри і мудрування розуму.
Таким і був Симон – взірець для всіх єретиків; такими є і всі, хто зі своїми мудруваннями вступає в царину віри, як раніше, так і тепер. Вони плутаються у вірі, і нічого з них не виходить, окрім шкоди: для себе – коли вони залишаються безгласними, для інших – коли не втримується в них самих ця плутанина, а проривається назовні через їхню жагу бути вчителями. Звідси завжди виходить партія осіб, які більш-менш погрішають у вірі, з нещасною упевненістю в непогрішності та тяжким позивом усіх переробити на свій лад.
“Не бійтесь тих, що вбивають тіло і потім нічого більше зробити не можуть; але скажу вам, кого боятися: бійтеся Того, Хто має владу після смерті вкинути в геєну: так, кажу вам, Того бійтеся.” (Лк. 12:4-5). Найбільший у нас страх – смерті. Але Господь каже, що страх Божий має бути вищим за страх смерті. Коли так складуться обставини, що необхідно або втратити життя, або вчинити проти веління страху Божого, – краще помри, але не йди проти страху Божого, бо якщо підеш проти страху Божого, то за смертю тілесною, якої все ж таки не оминути, зустрінеш іншу смерть, яка безмірно страшніша від усіх найстрашніших смертей тілесних. Якби це останнє було завжди в думці, страх Божий не слабшав би в нас і не було б у нас ніяких справ, протилежних страху Божому. Припустимо, що повстають пристрасті. У той час коли вони повстають, совість, оживлена страхом Божим, вимагає йти їм наперекір; відмова вимозі пристрастей здається розставанням із життям, вбиванням тіла. Тому-то, коли відродяться останнього роду тривожні почуття і почнуть хитати совість, поспіши відновити страх Божий і страх суду Божого з його наслідками. Тоді побоювання найстрашнішої смерті прожене побоювання смерті слабшої, і тобі легко буде встояти у вимогах обов’язку і совісті. Ось як виконується те, що сказано у Премудрого: “пам’ятай про твій кінець, і навіки не згрішиш” (Сир.7,39).
