| Cедмиця 22 після П’ятидесятниці. | Пісний день. |
|
Апoстола Якова, брата Господньогo по плоті (близько 63). Свт. Ігнатія, патр. Константинопольського (877–878). Прп. Єлисея Лавришевського (близько 1250). Перенесення мощей прав. Якова Боровицького, Новгородського чудотворця (1544). Сщмчч. Миколая Агафоникова, Володимира Амбарцумова, Олександра Соловйова, Миколая Архангельського, Єміліана Гончарова і Созонта Решетилова пресвітерів (1937); прмц. Євфросинії Тимофєєвої (1942). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: Кол. 3:17-4:1 (зач. 259) і за четвер (під зачало): Кол. 4:2-9 (зач. 260).; Ап.: Гал. 1:11-19 (зач. 200). Євангеліє.: Лк. 11:9-13 (зач. 56).; Ап.: Мф. 13:54-58 (зач. 56). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Жителі Назарету не повірили слову Господа через те, що, живучи серед них, Він не мав у зовнішньому Своєму становищі світлості, яка приваблювала б, і показності, яка викликала б мимовільну повагу. Ми знаємо, хто Він, говорили вони; бути не може, щоб у Ньому було щось надзвичайне. Це, однак, не спонукало Господа прийняти переконливу зовнішність; але і Сам Він весь час залишався вкрай простий за зовнішністю, і апостоли потім поводилися так само, а потім і всі істинні їхні послідовники і наслідувачі були такими ж.
Чому так? Тому, що не можна винайти такої зовнішньої світлості, яка б цілком відповідала світлу життя у Христі Іісусі. І визнано — краще тримати зовнішність найменшої вартості, щоб вона собою не загороджувала внутрішнього. Той, хто має очі, дивись прямо на внутрішнє, не зупиняючи уваги своєї на зовнішності. Св. ап. Павло висловився так: “цей скарб ми носимо в глиняних посудинах” (2Кор. 4, 7).
Якби подивитися, якими були за зовнішністю особи, перед якими ми тепер благоговіємо і яких кличемо в молитвах, — очам ми своїм не повірили б: такі вони були прості. Але й досі той, хто пізнає, що таке життя у Христі Іісусі, відкидає зовнішність і весь звертається всередину. Тому само собою перше падає, а останнє підноситься і росте. Навіть у багатьох буває так, що ніхто й не помічає цієї світлості внутрішньої, ні навіть той, хто нею володіє. Зле око людське; йому й не показують істинно доброго, поки воно може зашкодити йому.
