4 серпня, неділя. Неділя 6-та після П’ятидесятниці.
Посту немає.
Пам’ять святих отців шести Вселенських Соборів (перехідне святкування в неділю, найближчу до 16 липня). Мироносиці рівноап. Марії Магдалини (I). Перенесення мощей сщмч. Фоки (403–404). Прп. Корнилія Переяславського (1693). Сщмч. Михаїла Накарякова пресвітера (1918); сщмч. Олексія Ільїнського пресвітера (1931).
Євангельські Читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Арій став відкидати божество Сина Божого і Його єдиносутність з Богом Отцем. На нього піднялася вся Церква; всі віруючі, у всіх кінцях світу, єдиними вустами сповідували, що Господь Іісус Христос є Син Божий Єдинородний, Бог від Бога, народжений, не створений, єдиносущний Отцю.
Інший подумав би, що це випадкове якесь натхнення на однодумність; але ця віра пройшла потім вогняне випробування, коли на бік аріан схилилася влада і знать. Ні вогонь, ні меч, ні гоніння не могли винищити її, і вона негайно виявилася всюди всіма, як тільки припинявся тиск зовнішньої сили. Це означає, що вона становить серце Церкви і сутність її сповідання.
Слава Господу, що зберігає в нас цю віру! Бо поки вона є, ми ще християни, хоч і погано живемо; не стане її — і християнству кінець.
Господь прощає гріхи розслабленому. Радіти б; але лукавий розум вчених книжників каже: “Він богохульствує” (Мф. 9:3). Навіть коли сталося чудо зцілення розслабленого на підтвердження тієї втішної для нас істини, що “Син Людський має владу на землі прощати гріхи” (Мф. 9:6), — і тоді народ прославив Бога, а про книжників нічого не сказано, мабуть, тому, що вони й при цьому плели якісь лукаві питання.
Розум без віри — підступник; раз у раз кує лукаві підозри і сплітає огуди на всю царину віри. Чудесам то не вірить, то вимагає найвідчутнішого чуда. Але коли воно дане буває і зобов’язує до покірності вірі, він не соромиться ухилятися, перекручуючи або криво тлумачачи чудесні дії Божі. Так само ставиться він і до доказів істини Божої. І дослідні, і розумові докази представляють йому в достатній кількості і силі: він і їх покриває сумнівом.
Розбери всі його закиди, і побачиш, що все в них одне лукавство, хоч на його язиці це має славу розумності, тож мимоволі доходиш до висновку, що розумність і лукавство одне й те саме. У царині віри апостол каже: “Ми… розум Христовий маємо” (1 Кор. 2:16). Чий же розум поза областю віри? Лукавого. Тому й відмінною рисою його стало лукавство.
