| Cедмиця 22 після П’ятидесятниці. | Посту немає. |
|
Святкування на честь Казанської ікони Божої Матері (1612). Рівноап. Аверкія, єп. Ієрапольського, чудотворця (близько 167). Семи отроків, що в Єфесі: Максиміліана, Іамвліха, Мартиніана, Діонісія, Антоніна, Константина (Єксакустодіана) та Іоанна (близько 250; 408–450). Мчч. Олександра єп., Іраклія воїна та жон Анни, Єлисавети, Феодотії і Гликерії (II–III). Сщмчч. Серафима (Самойловича), архієп. Углицького, і з ним Володимира Соболєва, Олександра Андреєва, Василія Богоявленського, Олександра Лебедєва пресвітерів і прмчч. Германа (Полянського) і Мини (Шелаєва) (1937); сщмчч. Миколая Богословського, Миколая Ушакова пресвітерів і прмч. Григорія (Воробйова) (1937). Андрониківської та Якобштадтської (XVII) ікон Божої Матері. |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На утрені: – Лк. 1:39-49,56 (зач. 4). На літургії: – Апостол: Кол. 2:20-3:3 (зач. 256).; Рівноап.(під зачало): Євр. 7:26-8:2 (зач. 318).; Богородиці: Флп. 2:5-11 (зач. 240). Євангеліє.: Лк. 11:1-10 (зач. 55).; Рівноап.(під зачало): Ін. 10:9-16 (зач. 36).; Богородиці: Лк. 10:38-42,11:27-28 (зач. 54). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його.
Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп’янінні, у примарах.
Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
