Святий апостол і євангеліст Лука, уродженець Антіохії Сирійської, був лікарем з освіченого грецького середовища.
Почувши про Христа, Лука прибув до Палестини і тут гаряче сприйняв спасительне вчення від Самого Господа. У числі 70-ти учнів святий Лука пішов на першу проповідь про Царство Небесне ще за життя Спасителя на землі. Після Воскресіння Господь Ісус Христос з’явився святим Луці і Клеопі, коли вони йшли в Еммаус.
Апостол Лука взяв участь у другій місіонерській подорожі апостола Павла, і з тих пір вони були нерозлучні. Коли святого Павла залишили всі співдіячі, апостол Лука продовжував ділити з ним всі труднощі благовісницького подвигу.
Після мученицької кончини первоверховних апостолів святий Лука залишив Рим і з проповіддю пройшов Ахаію, Лівію, Єгипет і Фіваїду. У місті Фіви він мученицьки закінчив земний шлях.
Передання приписує йому написання перших ікон Божої Матері. «Благодать Народженого від Мене і Моя милість з цими іконами нехай буде», – сказала Пречиста Діва, побачивши ікони. Святий Лука написав також ікони святих первоверховних апостолів Петра і Павла.
У 62-63 роках в Римі він написав Євангеліє під керівництвом апостола Павла. Святий Лука в перших віршах чітко висловив мету своєї праці: найбільш повно і в хронологічній послідовності описав по порядку все, що відомо християнам про Ісуса Христа і Його вчення, і тим самим дав тверде історичне обгрунтування християнського сподівання. Він ретельно досліджував факти, широко використовував усний переказ Церкви і розповіді Самої Пречистої Діви Марії.
У богословському змісті Євангеліє від Луки відрізняється насамперед вченням про всезагальність спасіння, здійсненого Господом Ісусом Христом, про вселенське значення євангельської проповіді.
Святий апостол також написав книгу Діянь святих апостолів. Книга Діянь, будучи продовженням Четвероєвангелія, оповідає про праці і подвиги святих апостолів після Вознесіння Спасителя.
У центрі оповідання – Апостольський Собор (51 рік після Різдва Христового), як основна церковна подія, що послужила догматичною підставою для відмежування християнства від іудейства і самостійного розповсюдження його в світі (Діян.15,6-29). Богословським предметом книги Діянь є переважно Домобудівництво Святого Духа, звершуване в заснованій Господом Ісусом Христом Церкві від Вознесіння і П’ятидесятниці до Другого пришестя Христового.