Преподобний Антоній, найбільший подвижник, засновник пустельножительства і отець чернецтва, який отримав від Святої Церкви найменування Великий, народився у селищі Кома біля Фиваїдської пустелі (Єгипет) у 251 році.
Батьками його були благочестиві християни знатного походження. Антоній з юності був завжди серйозним, зосередженим. Він любив відвідувати церковні служби й слухав Святе Письмо з такою глибокою увагою, що запам’ятовував почуте на все життя. З юності керувався він заповідями Господніми.
Святому Антонію було близько двадцяти років, коли він втратив батьків. Під його опікою залишилася малолітня сестра. Однак Антоній, прагнучи до усамітненого життя, покидає рідну домівку, залишивши сестру під опікою благочестивих дів в монастирі, і оселяється недалеко від свого селища в бідній хатині, щоб служити одному Господу.
Потім він оселився в одного благочестивого старця, який жив самотньо й намагався у всьому наслідувати його. Антоній відвідував й інших пустельників, що жили в околицях міста, і користувався їхніми порадами. Уже в цей час він так прославився своїми подвигами, що його звали «другом Божим».
Нарешті святий Антоній віддаляється зовсім з населених місць, переходить річку Ніл й поселяється в руїнах військового укріплення. Не можна описати, скільки спокус та боротьби виніс цей великий подвижник. Він страждав від голоду й спраги, від холоду та спеки. Але найстрашніша спокуса пустельника, за словами самого Антонія, – в серці: це туга за світом й хвилювання помислів. До всього цього приєдналися спокуси й жахи від демонів.
Одного разу посеред жахливої боротьби з помислами Антоній вигукнув: «Господи, я хочу спастися, а помисли не дають мені». Раптом він бачить: хтось схожий на нього сидить і працює, потім встав і почав молитися, потім знову сів за роботу. «Роби так і врятуєшся», – сказав йому ангел Господній.
У 311 році Церкву спіткало випробування – жорстоке гоніння на християн, запроваджене імператором Максиміаном. Бажаючи постраждати разом зі святими мучениками, преподобний Антоній покинув пустелю й прийшов до Олександрії. Він відкрито служив мученикам в їх ув’язненні, був присутній на суді та допитах, але мучителі до нього навіть не торкнулися. Господь захотів зберегти його на користь християн. Після закінчення гоніння преподобний повернувся в пустелю і продовжував подвиги.
Господь дарував Своєму обранцеві дар чудотворення: преподобний силою молитви виганяв бісів та зцілював хворих, які приходили до нього з усіх усюд. Але святий Антоній в пустелі тяготився багатолюдством, він шукав нової самоти. Отримавши повеління з неба Антоній пішов в пустелю, що простягалася близько берегів Червоного моря. Втім, шанувальники святого Антонія виявили і тут його усамітнення. У великій кількості стали приходити до нього шукаючі його молитов та настанов. Приводили до нього хворих; він молився про них і зцілював їх.
Святий Антоній вже близько сімдесяти років жив в пустелі. Проти волі почав бентежити його гордовитий помисел, що тут він старший за всіх. Він просив Бога видалити від нього цей помисел і отримав одкровення, що один пустельник набагато раніше його оселився в пустелі і більш його служить Господу. Антоній встав рано вранці й вирушив шукати цього невідомого світові подвижника. Ним виявився святий Павел Фивейский, який близько дев’яноста років жив в пустелі й щодня отримував від Господа півхліба, який приносив ворон.
Після смерті святого Павла преподобному Антонію довелося ще раз покинути пустелю й прийти до християн в Олександрію, щоб захистити православну віру від єресей манихеїв та аріан. Під час свого недовгого перебування в Олександрії він навернув до Христа безліч язичників. До преподобного приходили язичницькі філософи, бажаючи своїми міркуваннями похитнути його тверду віру, але він простими, переконливими промовами привів їх до мовчання.
Рівноапостольний цар Костянтин Великий (+ 337, пам’ять 21 травня) і його сини глибоко шанували преподобного Антонія і просили його відвідати їх в столиці, але преподобний не захотів залишити своїх братів-пустельників. У посланні він переконував імператорів не гордитися високим становищем і пам’ятати, що і над ними є Нелицеприятний Суддя – Господь Бог.
Преподобний Антоній 85 років свого життя провів в пустельній самоті й у віці 105 років мирно віддав душу Господу. Преподобний заповідав двом зі своїх учнів, які перебували при ньому останні 15 років його життя, поховати його в пустелі, і не влаштовувати урочистого поховання його останків в Олександрії. Учні виконали заповіт авви й поховали його у прославленій ним пустелі у таємному місці.
У 544 році мощі преподобного Антонія Великого були перенесені з пустелі в Олександрію, а потім, по завоюванні Єгипту сарацинами в VII столітті, – в Константинополь. З Константинополя у Х – XI стт. святі мощі перенесені в єпархіальний округ В’єнський, а в XV столітті – в Аріс (Франція), в храм святого Юліана.
