| Cедмиця 22 після П’ятидесятниці. | Посту немає. |
|
Прп. Іларіона Великого (371–372). Мчч. Дасія, Гаїя та Зотика (303). Прп. Iларіона, схимника Печерського, в Дальніх печерах (XI). Перенесення мощей свт. Іларіона, єп. Меглінського (1206). Прп. Іларіона Псковоєзерського, Гдовського. Прпп. Феофіла та Якова Омуцьких (близько 1412). Сщмчч. Павлина (Крошечкіна), архієп. Могильовського, Аркадія (Єршова), єп. Єкатеринбурзького, і з ними Анатолія Левицького та Никандра Чернелевського пресвітерів і мч. Кіпріана Анникова (1937); сщмч. Даміана (Воскресенського), архієп. Курського (1937); сщмчч. Константина Чекалова, Сергія Смирнова, Василія Нiкольського, Феодора Бєляєва, Володимира Введенського, Миколая Раєвського, Іоанна Козирєва, Василія Козирєва, Олександра Богоявленського, Димитрія Троїцького та Олексія Москвіна пресвітерів, Сергія Казанського та Іоанна Мельницького дияконів, прмчч. Софронія (Несмеянова)і Неофіта (Осипова) (1937), прмц. Пелагії (Тєстової) (1944). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: Кол. 2:13-20 (зач. 255).; Прп.: 2Кор. 9:6-11 (зач. 188). Євангеліє.: Лк. 10:22-24 (зач. 52).; Прп.: Лк. 6:17-23 (зач. 24). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його.
Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп’янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
