| Неділя 20-а після П’ятидесятниці. Глас 3. |
 Посту немає.
|
Прп. Іларіона
Великого (371-372). Перенесення мощей свт. Іларіона, єп. Меглінського (1206).
Мчч. Дасія, Гаїя і Зотика (303). Прп. Іларіона, схимника Печерського (XI). Прпп. Феофіла і Іакова Омуцьких (бл. 1412). Прп. Іларіона Псковоєзерського, Гдовського (1476).
Сщмчч. Павлина, архієп. Могилевського, Аркадія, єп. Єкатеринбурзького, і з ними Анатолія і Никандра пресвітерів і мч. Кіпріана (1937). Сщмч. Даміана, архієп. Курського (1937). Сщмчч. Константина, Сергія, Василія, Феодора, Володимира, Миколая, Іоанна, Василія, Олександра, Димитрія і Олексія пресвітерів, Сергія і Іоанна дияконів, прмчч. Софронія і Неофіта (1937). Прмц. Пелагії (1944).
Євангельські Читання
Утр. – Єв. 9-е, Ін., 65 зач., XX, 19-31. Літ. – Гал., 200 зач., I, 11-19. Лк., 83 зач., XVI, 19-31. Прп.: 2 Кор., 188 зач., IX, 6-11. Лк., 24 зач., VI, 17-23.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Притча про багатого та Лазаря показує, що ті, хто жили не так, як слід, схаменуться, але вже не будуть мати змоги виправити своє становище.
Очі їх відкриються і вони ясно будуть бачити, у
чому істина. Згадавши, що на землі багато незрячих, подібно їм, вони бажали би, щоб хто-небудь посланий був до них з померлих для того, щоб впевнитися, що жити і розуміти речі треба не інакше, як за указанням Одкровення Господнього.
Але і у цьому їм буде відмовлено заради того, що Одкровення для охочих знати істину є впевненістю, а для не охочих та не люблячих істини непереконливо буде і саме воскресіння когось із померлих.
Почуття цього багача, напевно, переживають всі, хто відходить звідси. І, відповідно, за тамтешнім переконанням, яке буде переконанням і всіх нас, єдиний для нас путівник на шляху життя – Одкровення Господнє. Але там вже таке переконання для багатьох буде запізнілим; тут воно краще би стало у нагоді, але не у всіх воно.
Повіримо, принаймні, свідченню тамтешніх, поставивши себе у їхнє становище. Сущі у муках не стануть брехати; жаліючи нас, вони хочуть, щоб відкрились очі наші, щоб не прийшли на місце їхніх мук.
Про цей предмет не можна так говорити, як говоримо нерідко про поточні справи: “авось, як-небудь пройде”. Ні, вже не пройде як-небудь. Треба бути ґрунтовно переконаним, що не попадемо у місце багатого.