3 грудня, вівторок.
(20 листопада за старим стилем)
Седмиця 24-та після П’ятидесятниці.
Передсвято Введення у храм Пресвятої Богородиці
Різдвяний піст.
Прп. Григорія Декаполита (816). Свт. Прокла, архієп. Константинопольського (446–447). Мч. Дасія (284–305). Мчч. Євстафія, Феспесія та Анатолія (312). Сщмчч. Нірси єп. та Іосифа, учня його, Іоанна, Саверія, Ісакія та Іпатія, єпп. Персидських; мчч. Азата скопця, Сасонія, Фекли, Анни та багатьох інших мужів і жон, що в Персиді постраждали (343). Прп. Діодора Юр’єгорського (1633). Сщмчч. Олексія Аманова, Олександра Сахарова, Володимира Медведюка, Іоанна Заболотного, Олексія Нікатова, Василія Канделяброва, Миколая Зеленова, Іоанна Сарва, Єміліана Панасевича, Миколая Покровського пресвітерів, прмчч. Арсенія (Дмитрієва), Євтихія (Качура) та Іларіона (Писарця), прмц. Іоанникії (Кожевникової) ігумені; прмц. Татіани Фомічової (після 1937).
Читання дня
На літ.: — Ап.: 1 Сол. 3:9-13 (зач. 268) і за середу: 1 Сол. 4:1-12 (зач. 269). Свт.: Євр. 7:26-8:2 (зач. 318). Єв.: Лк. 17:26-37 (зач. 87) і за середу: Лк. 18:15-17,26-30 (зач. 90). Свт.: Ін. 10:9-16 (зач. 36).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Хто почне зберігати душу свою, той погубить її; а хто погубить її, той оживить її” (Лк. 17:33). Потрібно розуміти так: зберігати душу свою означає жаліти себе; а губити душу — не жаліти себе; треба тільки мати на увазі: на шляху заповідей Господніх або в служінні Господу. І вийде так: хто служить Господу у виконанні Його заповідей, не шкодуючи себе, той спасається; а хто шкодує себе, той гине. Стань жаліти себе, неодмінно вже опинишся порушником заповідей, а отже, рабом негідним; а негідному рабу який вирок? “Киньте у темряву зовнішню: там буде плач і скрегіт зубів” (Мф. 25:30). Потрудіться постежити за собою хоч протягом одного дня і побачите, що жалість до себе кривить усі справи наші і відбиває охоту робити їх. Без праці й напруження нічого не зробиш; а примусити себе шкода — ось і зупинка. Є справи, які хочеш не хочеш, треба робити. Такі справи робляться неодмінно, хоч і важкувато. Але тут саможаління перемагається саможалінням. Не станеш робити — їсти буде нічого. А оскільки справи заповідей не такого роду, то при саможалінні вони завжди не виконуються. І на погані справи поблажка теж робиться із саможаління. Шкода відмовити собі в тому, чого захотілося, — бажання і виконується; а воно або прямо гріховне, або веде до гріха. Так той, хто жаліє себе, завжди — що треба, того не робить, а що не треба, в тому собі потурає, і виходить зовсім негожим. Яке ж тут спасіння?
