Святий імператор Костянтин (306-337), який отримав від Церкви іменування «рівноапостольний», а у всесвітній історії названий Великим, був сином цезаря Констанція Хлора (305-306), який правив Галлією і Британією.
Величезна Римська імперія була у той час розділена на Західну і Східну, на чолі яких знаходилися два самостійних імператори, що мали співправителів, одним з яких в Західній половині і був батько імператора Костянтина.
Свята цариця Єлена, мати імператора Костянтина, була християнкою. Майбутній правитель всієї Римської імперії – Костянтин – був вихований у повазі до християнської релігії. Батько його не переслідував християн у керованих ним країнах, у той час, як по всій решті території Римської імперії християни піддавалися жорстоким гонінням з боку імператорів Діоклетіана (284-305), його співправителя Максиміана Галерія (305-311) – на Сході і імператора Максиміана Геркула (284-305) – на Заході.
Після смерті Констанція Хлора син його Костянтин у 306 році був проголошений військами імператором Галлії та Британії. Першою справою нового імператора було проголосити в підвладних йому країнах свободу сповідання християнської віри. Фанатик язичництва Максиміан Галерій на Сході і жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Костянтина і задумали його позбавити влади і вбити, але Костянтин попередив їх і в ряді війн з допомогою Божою розбив всіх своїх супротивників. Перед битвою він благав Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро битися, і Господь явив йому на небі сяюче знамення Хреста з написом «Цим перемагай».Ставши повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Костянтин видав у 313 році Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли став царем як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру у Христа.
Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, колишній центр язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, в місто Візантію, яка і була згодом перейменована в Константинополь. Костянтин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він всіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, піклувався про духівництво.
Глибоко шануючи хрест Господній, імператор бажав знайти і самий Животворящий Хрест, на якому був розіп’ятий Господь наш Ісус Христос. Для цієї мети він направив до Єрусалиму свою матір – святу царицю Єлену, давши їй великі повноваження і матеріальні засоби. Разом з Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Єлена приступила до пошуків, і Промислом Божим Животворящий Хрест був чудесним чином знайдений у 326 році. Свята Єлена віддала Хрест, на якому був розіпятий Христос, на зберігання Патріарху, частину ж Хреста взяла з собою для вручення імператору.
Перебуваючи в Палестині, свята цариця зробила багато справ на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані із земним життям Господа і Його Пречистої Матері, від всяких слідів язичництва, повеліла спорудити у цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Костянтин повелів спорудити чудовий храм в славу Воскресіння Христового.
Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню і влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислуговувала, свята цариця Єлена повернулася до Константинополя, де незабаром і померла. Це було у 327 році. За свої великі заслуги перед Церквою і праці пов’язані з віднайденням Чесного Животворящого Хреста цариця Олена іменується рівноапостольною.
Мирне ж існування християнської Церкви було порушено виниклими всередині Церкви безладдям і розбратами від єресей. Ще на початку діяльності імператора Костянтина на Заході виникла єресь донатистів і новаціан, які вимагали повторення хрещення над тими християнами, які відпали під час гонінь. Ця єресь, знехтувана двома Помісними соборами, була остаточно засуджена Міланським Собором у 316 році.
Особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, що виникла на Сході. Арій насмілився відкинути Божественну сутність Сина Божого і навчати про тварність Ісуса Христа. За велінням імператора був скликаний у 325 році Перший Вселенський Собор в місті Нікеї. 318 єпископів зібралися на цей Собор, його учасниками були єпископи-сповідники в період гонінь і багато інших світильників Церкви, серед яких – святитель Миколай Мирлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена і складений Символ віри, в який був внесений термін «Єдиносущний Отцю», що назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про божественність Ісуса Христа, який прийняв людську природу для спокутування всього людського роду.
Після Нікейського Собору рівноапостольний Костянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви. В кінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям.
Помер святий Костянтин у день П’ятидесятниці в 337 році і був похований в церкві Святих апостолів у заздалегідь приготовленій ним гробниці.Слід відмітити, що храм святих Дванадцяти Апостолів був побудований за проектом самого імператора в самому центрі міста в якості одного з головних храмів столиці. За задумом Костянтина, він був призначений для зберігання святих мощей апостолів Христових, а також для імператорської усипальниці.
У Апостольській Церкві мощі святого імператора Костянтина, як і останки інших візантійських імператорів, спочивали більше 1000 років, поки у 1453 році не відбулося завоювання Константинополя турками, після якого, за наказом султана Мехмеда II, храм святих Дванадцяти Апостолів був знищений разом з усіма святинями і реліквіями, що зберігалися у ньому. З того часу, ніяких відомостей про місцеперебування останків імператора Костянтина Великого немає, що є величезною втратою для всього християнського світу.Останки цариці Єлени були поховані у Римі в побудованій Костянтином імператорській усипальниці при базиліці Святих Маркелліна і Петра.
Через кілька років, останки цариці Єлени, або їх частину, було перенесено в нову столицю – Константинополь і покладені в імператорській усипальниці храму Дванадцяти Апостолів. Завдяки тому, що з Константинополя частинки мощей святої цариці Єлени були розповсюджені по самих різних країнах Західної і Східної Європи, християни мають можливість вклонитися їм і сьогодні.
Рака з мощами святої зберігається в паризькій церкві Saint-Leu-Saint-Gilles (Сен-Льо-Сен-Жіль). Ще одна частина мощей – свята глава цариці Єлени – протягом століть зберігається у старому німецькому місті Трірі, в спорудженому Костянтином і Єленою Кафедральному соборі Святого Петра. Нарешті, невеликі частинки мощей святої цариці Єлени знаходяться в самих різних храмах і монастирях Греції – на Афоні, Кіпрі, Кріті, Лесбосу Хиосі та інших.
Однак де б не перебували останки святих, ми в будь-яку хвилину можемо звернутися до них в своїх молитвах, тому що духовно вони завжди з нами.
