| Cедмиця 34 після П’ятидесятниці | Посту немає. |
|
Поклоніння чесним веригам ап. Петра. Мчч. Спевсипа, Єлевсипа, Мелевсипа, Леоніли і з ними Неона, Турвона та Іовіли (161–180). Мч. Данакта читця (II). Свт. Гонората, єп. Арльського (429). Прав. Максима, ієрея Тотемського (1650). Сщмч. Іоанна Петтая пресвітера (1919). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: 1Пет. 4:12-5:5 (зач. 62) і за п’ятницю (під зачало): 2Пет. 1:1-10 (зач. 64); Ап.: Діян. 12:1-11 (зач. 29). Євангеліє.: Мк. 12:38-44 (зач. 57) і за п’ятницю (під зачало): Мк. 13:1-8 (зач. 58); Ап.: Ін. 21:15-25 (зач. 67). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Вдовиця поклала в скарбницю (у церковну скриньку) дві лепти (найдрібніші монети); а Господь сказав, що вона поклала більше за всіх, хоча інші клали тоді великі кошти. Що ж дало перевагу її лепті? Настрій, з яким зроблено приношення. Бачиш, яка різниця добродіяння бездушного, за звичаєм, і добродіяння з душею і серцем? Не зовнішні обставини справи дають їй цінність, а внутрішній настрій. Тому буває, що справа видатна у всьому ніякої цінності перед Богом не має, а справа незначна на вигляд високою ціною оцінюється.
Що звідси випливає, очевидно. Але не здумай хто нехтувати зовнішнім, замишляючи обмежитися одним внутрішнім. Вдовиця та не отримала б схвалення, якби сказала собі: маю бажання покласти і я, та що робити? Тільки й маю, що дві лепти. Віддам їх – сама ні з чим залишуся. Але як мала бажання, так і зробила, віддавши життя своє в руки Божі. І якби не поклала нічого, ніхто б її не засудив, ні люди, ні Бог. Але тоді вона не виявила б і такої прихильності, яка виділила її з-поміж інших і зробила славною в усьому християнському світі.
Перерахувавши чесноти, щодо яких слід докладати всіх зусиль після прийняття благодатних сил, апостол на спонукання до цього сказав: “Якщо це у вас є і примножується, то ви не залишитесь без успіху і плоду в пізнанні Господа нашого Іісуса Христа” (2Пет. 1:8). Які саме це чесноти, раніше наведено в понеділок.
Тепер додамо тільки, що чесноти ці не одноразово лише проявити потрібно, але так зробити, щоб вони завжди перебували в нас, були наявними в нас, укоріненими, і, будучи такими, не стояли на одному ступені, а дедалі більше й більше множилися та зростали в силі й плодовитості. Тільки в такому разі, будеш ти не бездіяльним і не безплідним “у пізнанні Господа нашого Іісуса Христа”.
Входить у пізнання Господа той, хто вірує в Нього і сповідує Його. Ти віриш?! Дивись же, не роби цієї віри бездіяльною і безплідною. Що ж треба робити, щоб віра моя не була такою? Досягай успіху у всякій чесноті. Де ті, що повторюють: “Віруй і досить, нічого більше не потрібно”?! Хто так думає, той сліпий.
