29 вересня, неділя. Неділя 14-та після П’ятидесятниці.
Неділя після Воздвиження.
Посту немає.
Вмц. Євфимії всехвальної (304). Мц. Севастіани (86–96). Мц. Мелітини (138–161). Мчч. Віктора та Сосфена (близько 304). Прп. Дорофея, пустельника Єгипетського (IV). Мчч. братів Іосифа та Ісаака (808) (Груз.). Мц. Людмили, кн. Чеської (927). Прп. Прокопія, ігум. Сазавського (1053). Свт. Кіпріана, митр. Київського і всієї Русі, чудотворця (1406). Сщмч. Григорія Раєвського пресвітера (1937); сщмч. Сергія Лосєва пресвітера (1942).
Знайдення мощей прп. Кукші Одеського (1994). Перенесення мощей прав. Олексія (2001). Перенесення мощей мч. Парфенія на Галичину (1784) (перехідне святкування в Неділю після Воздвиження). Знайдення мощей прп. Іони Київського (1993) (перехідне святкування в Неділю після Воздвиження). Собор усіх святих воїнів (перехідне святкування в Неділю після Воздвиження).
Ікони Божої Матері, йменованої «Призри на смирення» (1420), у Києві (1993).
Читання дня
Утр.: — Мк. 16:9-20 (зач. 71). На літ.: — Ап.: Неділі після Воздвиження: Гал. 2:16-20 (зач. 203). Рядове (під зачало): 2 Кор. 1:21-2:4 (зач. 170). Вмц. (під зачало): 2 Кор. 6:1-10 (зач. 181). Богородиці: Флп. 2:5-11 (зач. 240). Єв.: Неділі після Воздвиження: Мк. 8:34-9:1 (зач. 37). Рядове (під зачало): Мф. 22:1-14 (зач. 89 — про званих на весілля). Вмц.: Лк. 7:36-50 (зач. 33). Богородиці: Лк. 10:38-42,11:27-28 (зач. 54).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Цар влаштовує шлюбний бенкет для свого сина, посилає за покликаними раз, посилає двічі, не йдуть через житейські турботи: той зайнявся господарством, той торгівлею. Зроблено нове запрошення в інших колах, і шлюбна палата наповнилася учасниками. Між ними виявився один не одягнений по-весільному, і тому вигнаний. Сенс притчі зрозумілий. Шлюбний бенкет — Царство Небесне; запрошення — проповідь Євангелія; ті, хто відмовився, — ті, хто зовсім не увірував; неодягнений у шлюбний одяг — той, хто увірував, але не жив у вірі. До якого розряду хто з нас належить, сам усякий розбери. Що ми покликані, це ясно, але чи віруючі? Адже можна бути і серед віруючих, під загальним їхнім ім’ям, без віри. Інший зовсім не думає про віру, немов немає її; інший дещо відає про неї і з неї і задоволений; інший криво тлумачить віру; інший зовсім вороже ставиться до неї, а всі значаться в колі християн, хоч у них зовсім нічого немає християнського. Якщо ти віруєш, — розбери, чи узгоджуються з вірою почуття твої, справи твої, — вбрання душі, заради яких Бог бачить тебе по-весільному або не по-весільному одягненим. Можна знати віру добре і бути ревним у ній, а в житті бути рабом пристрастей, одягатися, тобто, в сороміцьке вбрання душі гріхолюбної. У таких на словах одне, а в серці інше; язиком: «Господи, Господи!», а всередині: «я вибачаюсь, [не прийду]» (Лк. 14:19). Міркуйте ж про себе, чи у вірі ви і в шлюбному одязі чеснот, чи в сороміцьких лахміттях гріхів і пристрастей.
