В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Історія кожного народу, після знайомства із християнством, зазнає суттєвих змін. Подібна ситуація, дорогі браття і сестри, не оминула і наших предків, які населяли територію, під спільною назвою – Київська Русь. Коли древні слов’янські князівства і племена прийняли Істину, виражену у пізнанні Воскреслого Господа Іісуса Христа, саме це вплинуло на їхнє спільне майбутнє не лише з духовної, але й з історичної точки зору. До того часу, те об’єднання, яке ми звемо Київською Руссю, було розрізненим, а люди, які його населяли, навіть ворогували одне з одним.
Як і завжди в таких історіях, Господній Промисел діє через ряд, на перший погляд, пересічних обставин і людей. У нашому випадку, головним рушієм Русі від язичництва до християнства став святий рівноапостольний князь Володимир (у святому хрещенні – Василій), який, треба визнати, до певного моменту не виявляв жодного інтересу до християнства. Літописи описують князя, як особу зі стандартним для тієї доби та культурного простору, набором особистісних якостей, серед яких: жорстокість, владолюбство, жага до збагачення та інші пороки, котрі в язичництві вважались чеснотами.
Все змінилось у ту мить, коли князь Володимир відчув необхідність розвивати своє князівство за прикладом Візантійської імперії, котра на той час була хранителькою Православної Віри та християнської культурної традиції у світі. Звичайно, що в першу чергу, князя Володимира цікавили економічна та соціальна співпраця із далеким південним сусідом. Йому хотілося не лише торгувати з Візантією, але й зробити так, щоб Київ став схожим на Константинополь, а русичі поводили себе, як ромеї.
Очевидно, князь Володимир не відчував особливо теплих почуттів і до язичництва, сповідування якого радше було даниною традиції, аніж покликом серця. Мовчазні ідоли не давали відповіді на питання, які цікавили допитливий розум правителя Київської Русі, а життя у парадигмі язичницьких звичаїв відкидало Русь далеко від мрії князя Володимира – зробити своє правління схожим до царювання Візантійських імператорів. Відтак, – як оспівує тропар святого князя, – Володимир справді уподібнився купцю, який шукає найкращого бісеру, проте через свої, на перший погляд, приземлені бажання, йому вдалося віднайти Найціннішу Перлину, котрою став Христос.
Що сталося далі – всім нам добре відомо. Після знакової події – Хрещення Київської Русі, наша столиця – Київ, справді уподібнилась до славетного Константинополя. У місті почалися суттєві реконструкції і перебудови. З’являлись білокам’яні храми та монастирі. Християнство принесло за собою розвиток освіти та культури. Почали зміцнюватись родинні зв’язки з Візантією. Навіть сам рівноапостольний князь взяв собі у дружини сестру Візантійського Імператора Василія ІІ царівну Анну. Після Хрещення Київської Русі розрізнені руські князівства перестали ворогувати одне з одним та почали гуртуватись навколо Києва – як своєї столиці.
Всі ці позитивні зміни у житті русичів та внесок у цю справу святого рівноапостольного князя Володимира закарбувались в людських серцях настільки, що його сучасники, згідно літописів, назвали його «красним сонцем», тобто добрим, лагідним та прекрасним, як травневе сонечко, яке дає тепло і світло, але ще не опалює листя дерев. Ця добра пам’ять про князя, а найперше – про його внесок у появу та розвиток Віри Христової на Русі, настільки прижились у нашій самобутності, що ми вже і не уявляємо собі чи могло би бути інакше.
З тих пір і до цього дня усі майбутні покоління, яких за більш як тисячу років накопичилось чимало, свідомо чи ні, але користуються тим епохальним рішенням, яке прийняв у ті древні часи святий рівноапостольний князь Володимир. Найголовніше з того, що дійшло до наших часів, – це звісно ж та найцінніша перлина, котрою є Віра Христова. Хто знає, що могло би бути, якби князь Володимир не хрестив Русь…
Таким чином, дорогі друзі, ми приходимо до висновку, що Господь часто діє незбагненно по відношенню до нас із вами. Як сказано в Євангелії, останні стають першими, а людська премудрість осоромлюється християнською простотою. Князь Володимир шукав кращого царства, а знайшов Царство Небесне. Хотів розвитку для свого народу, а отримав християнство, яке стало фундаментом для десятків наступних поколінь.
Тому сьогодні, у цей особливий для нас із вами день, ми дякуємо Богові, що є нащадками цього цивілізаційного вибору святого князя Володимира, а до самого іменинника звертаємось із проханням, щоби він випросив у Господа мудрості та розсудливості для наших правителів, яка була у нього самого, а для всіх нас – довгоочікуваного миру та процвітання, яке отримала Київська Русь після Хрещення, Амінь!
Прот. Олег Точинський
(Луцьке центральне благочиння)
