| Cедмиця 34 після П’ятидесятниці | Посту немає. |
|
Мчч. Єрмила і Стратоника (близько 315). Мч. Петра Анійського (309–310). Прп. Якова, єп. Нізибійського (350). Прп. Іринарха, затворника Ростовського (1616). Прп. Єлеазара Анзерського (1656). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: 1Пет. 2:21-3:9 (зач. 59); Прпп.: Рим. 8:28-39 (зач. 99) Євангеліє.: Мк. 12:13-17 (зач. 54); Прпп.: Лк. 6:17-23 (зач. 24). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Сьогодні Апостол вказує нам на “потаємну людину серця”, як мету найретельніших турбот і піклувань наших. Її утворенням у собі належить нам прикрасити себе. Та людина, яка в серці постає, коли в ньому оселяться всі добрі настрої і почуття. Переглянь ці настрої і почуття — і побачиш лик потаємної в серці людини. Ось ці настрої! “Від Божественної сили Його даровано нам усе потрібне для життя і благочестя” (2 Пет. 1:3), і зі свого боку “докладаючи до цього всю старанність, — пише св. Петро, — покажіть у вірі вашій чесноту, в чесноті розсудливість, в розсудливості стриманість, у стриманості терпіння, в терпінні благочестя, в благочесті братолюбність, у братолюбності любов” (2 Пет. 1:5-7).
Подібно до цього перераховує внутрішні добрі настрої серця християнського і святий Павло: “Плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, благість, милосердя, віра, лагідність, стриманість” (Гал. 5:22-23). І ще: “Вдягніться, як вибрані Божі, святі та улюблені, в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння… більш за все вдягніться в любов, яка є сукупністю досконалості. І хай панує в серцях ваших мир Божий” (Кол. 3:12, 14-15). Склади з усіх цих добрих якостей, як із членів, одне тіло духовне, і матимеш благоліпний лик “потаємної людини серця” (1 Пет. 3:4), подібний до якого й спробуй оселити в серці своєму.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його.
Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп’янінні, у примарах.
Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
