| Cедмиця 12 після П’ятидесятниці. | Успенський піст. |
|
Віддання свята Преображення Господнього. Кончина (662), перенесення мощей прп. Максима Сповідника. Мчч. Іполита, Іринея, Авундія та мц. Конкордії, у Римі (258). Знайдення мощей блж. Максима, Христа заради юродивого, Московського (близько 1547). Кончина (1783), друге знайдення мощей (1991). Cвт. Тихона, єп. Воронезького, Задонського чудотворця. Сщмч. Іоанна Шишова, Іоасафа Панова і Константина Попова пресвітерів (1918); сщмчч. Серафима (Звездинського), єп. Дмитровського, Миколая Орлова та Якова Архипова пресвітерів, Олексія Введенського диякона (1937); мч. Василія Александрина (1942). Мінської (1500) та йменованих «Страсна» (1641) і «Семистрільна» (1830) ікон Божої Матері. |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На утрені: – Ін. 10:9-16 (зач. 36). На літургії: – Апостол: 2Кор. 5:15-21 (зач. 180) і за середу: 2Кор. 6:11-16 (зач. 182).; Свт.: Євр. 7:26-8:2 (зач. 318). Євангеліє.: Мк. 1:16-22 (зач. 3) і за середу: Мк. 1:23-28 (зач. 4).; Свт.: Мф. 5:14-19 (зач. 11). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Біс славив Спасителя, а Спаситель сказав йому: “замовкни і вийди” (Мк. 1:25). Біси ніколи нічого не говорять і не роблять із доброю метою: завжди в них щось зле на думці. Так було і тут. Господь, не викриваючи підступів їхніх, одним словом припинив: “замовкни і вийди”. Не хотів Він довго вести мову з лукавим духом. Тут нам урок. Мало-мало що гарненьке вдасться комусь зробити, одразу підсідає біс і починає сурмити у вуха: ти такий і такий. Не слухай і не входь у розмову з цим улесливим, а одразу навідріз скажи: “замовкни і вийди”; і слід його проведи зітханням і докором собі, і місце його окади скорботною молитвою. Він хоче породити зарозумілість і самопочуття, і з них потім роздмухати самовихваляння і марнославство, — всі такі помисли і почуття, які в духовному житті те саме, що злодії в життєвому побуті. Як ці, забравшись у дім, оббирають добро хазяйське, так і ті своїм укоріненням у душі все добре в ній нищать і геть викидають, так що нічого вже не залишається, за що потім похвалив би Господь.
