Cедмиця 27 після П’ятидесятниці. | Різдвяний піст. |
Мчч. Євстратія, Авксентія, Євгенія, Мардарія та Ореста (284–305). Мц. Лукії діви (304). Прп. Арсенія (VIII–Х). Прп. Аркадія Новоторзького (XI). Прп. Мардарія, затворника Печерського, в Дальніх печерах (XIII). Свт. Досифея, митр. Молдавського (1693). Прп. Германа Аляскинського (1837). Сщмч. Олександра Юзефовича пресвітера і мч. Іоанна Менькова (1920); сщмчч. Володимира Лозини-Лозинського, Олександра Поспєлова, Якова Гусєва, Олексія Рождественського і Григорія Фаддєєва пресвітерів (1937); сщмч. Миколая Амассійського пресвітера (1938); сщмчч. Єміліана Киреєва та Василія Покровського пресвітерів (1941). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
Утр.: – Мф. 10:16-22 (зач. 36). На літ.: – Ап.: 1Тим. 6:17-21 (зач. 289).; Мчч.: Еф. 6:10-17 (зач. 233). Єв.: Мк. 9:10-16 (зач. 39).; Мчч.: Лк. 21:12-19 (зач. 106). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Історія тече і, здається, невблаганно визначає окремі події. Скільки було підготовок до прийняття Спасителя!.. Нарешті, прийшов найближчий Його дороговказ, Іоанн, але що вийшло? З Іоанном “вчинили… як хотіли”; і Син Людський принижений і постраждав (Мк. 9:12-13). Перебігу подій не можна було переломити: він узяв своє. Так і завжди поточна історія все захоплює слідом за собою. Питається тепер: де ж свобода? І що вона таке за такого порядку подій? Не більше, як привид. Так зазвичай міркують фаталісти. Але ця всевизначальна необхідність перебігу подій тільки гадана; на ділі всі події людські, і загальні, і окремі, — плід вільних починань людини. Загальне тече саме так тому, що всі або більшість того хочуть; і окреме узгоджується із загальним, тому що той і інший зокрема того хочуть. Доказ тому очевидний: серед доброго загального буває окреме погане; і серед поганого загального буває окреме добре.
І ще: серед міцно сформованого загального зароджується окреме, яке, розростаючись і зміцнюючись дедалі більше, пересилює колишнє загальне і займає його місце. Але це окреме завжди справа свободи. Що спільного у християнства з характером часу, в який воно зачалося? Воно засіяне кількома особами, які не були породженням необхідної течії історії; воно привертало охочих, міцно розширювалося і стало спільною справою тогочасного людства, а все-таки воно було справою свободи. Те саме і в поганому напрямку: як розбестився Захід? Сам себе розбестив: почали замість Євангелія вчитися в язичників і переймати в них звичаї — і розбестилися.* Те саме буде і в нас: почали ми вчитися у відпалого від Христа Господа Заходу, і перенесли в себе дух його, скінчиться тим, що, подібно до нього, відступимося від істинного християнства. Але в усьому цьому нічого немає такого, що б визначало майбутнє попри наш особистий вибір: захочемо — і проженемо західну темряву; не захочемо — і зануримося, звісно, в неї.
*Святитель Феофан тут має на увазі матеріалістичний і атеїстичний погляд на світ і людину, який тоді саме поширився у європейській філософії.