| Неділя 20-а після П’ятидесятниці. Глас 3. |
 Посту немає.
|
Пам’ять святих отців VII Вселенського собору
(787)
Мчч. Прова
, Тараха та Андроника (304). Прп. Косми , єп. Маіумського, творця канонів (бл. 787).
Мц. Домніки (286). Свт. Мартина Милостивого, єп. Турського (бл. 400). Прп. Амфілохія, ігумена Глушицького (1452). Перенесення із Мальти в Гатчину частки древа Животворящого Хреста Господнього, Філермської ікони Божої Матері і правої руки св. Іоанна Хрестителя (1799).
Св. Іоанна сп (1930). Прмч. Лаврентія (1937). Сщмч. Олександра пресвітера (1940). Свт. Миколая сп. митр. Алма-Атинського (1955). Прославлення свт. Філарета, архієп. Чернігівського (2009)
Єрусалимської (48), Ярославської-Смоленської (1642), Рудненської (1687), і Калузької (1748) ікон Божої Матері.
Євангельські Читання
Утр. – Єв. 9-е, Ів., 65 зач., XX, 19-31. Лит. – Гал., 200 зач., I, 11-19. Лк., 30 зач., VII, 11-16. Св. отців: Євр., 334 зач., XIII, 7-16. Ів., 56 зач., XVII, 1-13.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
БАЧИТЬ ГОСПОДЬ МАТІР, ЯКА ПЛАЧЕ ЧЕРЕЗ СМЕРТЬ СИНА, І МИЛОСЕРДНИЙ ДО НЕЇ; ІНШОГО РАЗУ ПОКЛИКАНИЙ БУВ НА ШЛЮБ, ТА ПОРАДІВ СІМЕЙНІЙ РАДОСТІ.
ЦИМ ПОКАЗАВ ВІН, ЩО РОЗДІЛЯТИ ЗВИЧАЙНІ ЖИТТЄВІ РАДОСТІ І ПЕЧАЛІ НЕ ПРОТИВНО ДУХУ ЙОГО. ТАК І РОБЛЯТЬ ХРИСТИЯНИ ІСТИННІ, ПОБОЖНІ, ЯКІ ЗІ СТРАХОМ ПРОВОДЯТЬ ЖИТТЯ СВОЄ.
ОДНАК, ВОНИ ВИРІЗНЯЮТЬ У ЖИТТЄВОМУ ПОБУТІ ПОРЯДКИ ВІД ПОРЯДКІВ; БО У НИХ ТАК БАГАТО ВВІЙШЛО ТАКОГО, НА ЧОМУ НЕ МОЖЕ БУТИ БОЖОГО БЛАГОВОЛІННЯ. Є ЗВИЧАЇ, ЯКІ ВИКЛИКАНІ ПРИСТРАСТЯМИ І ВИГАДАНІ ДЛЯ ЗАДОВОЛЕННЯ ЇХ; ІНШИМИ НАПОВНЮЄТЬСЯ ОДНА СУТНІСТЬ.
У КОМУ Є ДУХ ХРИСТА, ТОЙ ЗУМІЄ РОЗРІЗНИТИ ХОРОШЕ ВІД ДУРНОГО: ОДНОГО ВІН ТРИМАЄТЬСЯ, А ІНШЕ ВІДКИДАЄ. ХТО РОБИТЬ ЦЕ ЗІ СТРАХОМ БОЖИМ, ТОГО НЕ ЦУРАЮТЬСЯ ІНШІ, ХОЧА ВІН І НЕ ЧИНИТЬ ПОДІБНО ЇМ, БО ВІН ДІЄ ЗАВЖДИ У ДУСІ ЛЮБОВІ ТА ПОБЛАЖЛИВИЙ ДО НЕМОЧІ БРАТІВ СВОЇХ.
ТІЛЬКИ ДУХ РЕВНОЩІВ КОЛЕ ОЧІ І ВИРОБЛЯЄ РОЗЛАД ТА РОЗДІЛЕННЯ. ТАКИЙ ДУХ НІЯК НЕ МОЖЕ ВТРИМАТИСЯ, ЩОБ НЕ ПОВЧИТИ ТА НЕ ВИКРИТИ КОГОСЬ. А ТОЙ ТУРБУЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ПРО ТЕ, ЩОБ СЕБЕ І СІМ’Ю СВОЮ ЗАСНУВАТИ ПО-ХРИСТИЯНСЬКІ; В СПРАВИ ІНШИХ ВМІШУВАТИСЯ НЕ ВВАЖАЄ ДОЗВОЛЕНИМ, ГОВОРЯЧИ ПРО СЕБЕ: “ХТО МЕНЕ ПОСТАВИВ СУДДЕЮ?”
ТАКОЮ ТИХІСТЮ ВІД НАЛАШТОВУЄ ДО СЕБЕ ВСІХ ТА ВСЕЛЯЄ ПОВАГУ ДО ТИХ ПОРЯДКІВ, ЯКИХ ПРИТРИМУЄТЬСЯ. ВСЕВКАЗІВНИК ЖЕ І СЕБЕ РОБИТЬ НЕЛЮБИМИМ І НА ДОБРІ ПОРЯДКИ, ЯКИХ ПРИТРИМУЄТЬСЯ, НАВОДИТЬ НЕСХВАЛЕННЯ.
СМИРЕННЯ У ТАКИХ ВИПАДКАХ ПОТРІБНЕ, ХРИСТИЯНСЬКЕ СМИРЕННЯ. ВОНО – ДЖЕРЕЛО ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОЗСУДЛИВОСТІ, ЩО ВМІЄ ДОБРЕ ЧИНИТИ У ПОДІБНИХ ВИПАДКАХ.
