Cедмиця 31 після П’ятидесятниці | Пісний день. |
Прп. Феодосія Великого, спільних житій начальника (529). Прп. Феодосія Антіохійського (близько 412). Прп. Михаїла Клопського, Новгородського (близько 1453–1456). Сщмчч. Миколая Мацієвського, Феодора Антипіна і Володимира Фокіна пресвітерів (1919); св. Володимира Хіраска спов., пресвітера (1932). Єлецької ікони Божої Матері в Чернігові (1060). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
Утр.: – Лк. 6:17-23 (зач. 24). На літ.: – Ап.: Євр. 5:11-6:8 (зач. 312); Прп.: 2Кор. 4:6-15 (зач. 176). Єв.: Лк. 21:5-7,10-11,20-24 (зач. 104); Прп.: Мф. 11:27-30 (зач. 43). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас” (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: “Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе”. І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
Учні вказували Господу на красу будівлі та начиння храму, а Він сказав: “настануть дні, в які з того, що ви тут бачите, не залишиться каменя на камені; все буде зруйновано” (Лк.21:6). Це вирок усьому гарному світу цього. На вигляд здається міцним і віковічним: але день-другий, дивишся, наче нічого не було: і краса в’яне, і сили виснажуються, і слава тьмяніє, і розум відживає, і одяг зношується. Усе в собі самому носить силу руйнівну, яка не лежить, як насіння нерозвинене, а перебуває в безперестанній дії, і все плине до свого кінця. “Минає образ світу цього” (1Кор.7:31). “Людина ходить подібно до примари… збирає і не знає, кому дістанеться те” (Пс.38:7). А ми все метушимося, все клопочемося, і клопотам нашим кінця немає. Зустрічаємо навколо себе постійні уроки, а все [робимо] своє, немов сліпі й нічого не бачимо. Та й правду сказати, що сліпі або засліплені: і собі, і всьому, що оточує нас, і тому, чим ми володіємо, кінця не бачимо. І що ще? Облаштувавшись, як нам видається, добре, упевнені, що стоїмо твердо, як на скелі; тоді становище наше скоріше схоже на те, ніби ми стоїмо на трясовині: ось-ось провалимося. Але не відчуваємо цього і віддаємося безтурботній насолоді плинним, ніби постійним. Помолимося ж, нехай відкриє Господь розумні очі наші, і нехай побачимо все, не як воно здається, а як воно є.