Cедмиця 16-та після П’ятидесятниці. Посту немає.
Місяцеслов:
Мцц. Минодори, Митродори та Німфодори (305–311). Апп. від 70-ти Апелія, Лукія та Климента (I). Мч. Варипсава (II). Блгв. цариці грецької Пульхерії (453). Свтт. Петра і Павла, єпископів Нікейських (IX). Прп. Пaвла Послушливого, Печерського, в Дальніх печерах (XIII–XIV). Прп. кн. Андрія, у чернецтві Іоасафа, Спасо-Кубенського (1453). Сщмчч. Ісмаїла Кудрявцева, Євгенія Попова, Іоанна Попова, Константина Колпецького, Петра Григор’єва, Василія Максимова, Гліба Апухтіна, Василія Малініна, Іоанна Софронова, Петра Юркова, Миколая Павлінова, Палладія Попова пресвітерів, прмчч. Мелетія (Федюнєва) і Гавриїла (Яцика), мч. Симеона Туркіна, мц. Татіани Грімбліт (1937); сщмч. Уара (Шмаріна), єп. Липецького (1938). Собор Липецьких святих.
Читання дня:
На Літургії: Апостол: Гал. 5:11-21 (зач. 12). Євангеліє: Мк. 7:5-16 (зач. 28).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Ніщо з того, що входить в людину ззовні, не може осквернити її; але що виходить з неї, те оскверняє людину” (Мк. 7:15). Це місце і подібні до нього, наприклад: “Їжа не наближає нас до Бога” (1 Кор. 8:8) — виставляють зазвичай нелюбителі посту, вважаючи, що цим вони достатньо виправдовують своє непощення, за статутом і порядком Церкви. Наскільки задовільною є ця відмовка, кожному вірному Церкві відомо. Під час посту постановлено утримуватися від деяких страв не тому, що вони погані, а тому, що цією стриманістю зручніше досягається стоншення плоті, необхідне для внутрішнього зростання. Такий сенс закону посту настільки істотний, що тих, хто вважає будь-яку їжу поганою, зараховують до єретиків.
Недоброзичливцям до посту не на цьому треба б наполягати, а на тому, що піст не є обов’язковим, хоч він точно засіб для подолання гріховних позивів і прагнень плоті. Але це такий пункт, на якому їм встояти ніяк не можна. Якщо зростання внутрішнє обов’язкове, то обов’язковий і засіб до того, що вважається необхідним, і саме піст. Совість і говорить це кожному. Для заспокоєння її кажуть: я іншим способом відшкодую упущення посту; або: мені піст шкідливий; або я попощуся, коли захочу, а не у встановлені пости. Але перша відмовка недоречна, тому що ще ніхто не примудрився, крім посту, злагодити зі своєю плоттю, і як слід налагоджувати своє внутрішнє. Останнє також недоречно, тому що Церква — одне тіло, і виокремлюватися в ній від інших суперечить її устрою; віддалити себе від загальних чинів Церкви можна тільки виходом з неї, а поки хто член її, той не може так говорити і того вимагати. Друга відмовка має тінь права.
І точно, в обмеженнях посту знімається зобов’язання його з тих, на яких пісне діє руйнівно, бо піст встановлений не тіло вбивати, а пристрасті умертвляти. Але якщо перерахувати таких сумлінно, то виявиться така їхня малість, що і брати їх до уваги нема чого. Залишається одна причина — небажання. Проти цього сперечатися нічого. І до раю не візьмуть проти волі; ось тільки коли засудять у пекло — хочеш не хочеш, а йди; схоплять і кинуть туди.
