| Седмиця 6-та після Пасхи. Глас 5 | Посту немає. |
Апостола Симона Зілота (I). Мчч. Алфія, Філадельфа, Кіпріана, Онисима, Єразма та інших (251). Мч. Ісихія Антіохійського (IV). Прп. Ісидори юродивої (IV). Блж. Таїсії (V). Свт. Симона, єп. Володимирського і Суздальського, у Києві, в Ближніх печерах (1226). Блж. Симона, Христа заради юродивого, Юр’євецького (1584). Прп. Синесія Іркутського (1787). Прославлення свт. Антонія (Смирницького), архієп. Воронезького (2003). Києво-Братської ікони Божої Матері (1654). Перекопської ікони Божої Матері (1709). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На утрені: – Ін. 21:15-25 (зач. 67). На літургії: – Апостол: Діян. 20:7-12 (зач. 43).; Ап.: 1Кор. 4:9-16 (зач. 131). Євангеліє.: Ін. 14:10-21 (зач. 48).; Ап.: Мф. 13:54-58 (зач. 56). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“І якщо чого попросите в Отця в ім’я Моє, те зроблю” (Ін.14:13). Яка втішна обітниця! Але як мало хто користується нею! Рідко хто утримує її в умі. Є такі, які зовсім не розуміють її і не приймають. Чому так? Тому, що Господа не люблять і заповідей Його не виконують. Ця невірність серця Господу позбавляє усієї сміливості звертатися до Бога з проханням, так само, як і в життєвому побуті несправний слуга не сміє просити про що-небудь господарів своїх, знаючи, що не заслужив ніякої милості.
Заведені молитви зачитуються своєю чергою, а в них є прохання дуже великі, але вони тільки зачитуються, а це, як відомо, далеко ще не молитва і не прохання. Стати з істинною молитвою перед Господом і простягнути до Нього прохання інакше не можна, як виправивши свої совісні до Нього стосунки.
Жителі Назарету не повірили слову Господа через те, що, живучи серед них, Він не мав у зовнішньому Своєму становищі світлості, яка приваблювала б, і показності, яка викликала б мимовільну повагу. Ми знаємо, хто Він, говорили вони; бути не може, щоб у Ньому було щось надзвичайне. Це, однак, не спонукало Господа прийняти переконливу зовнішність; але і Сам Він весь час залишався вкрай простий за зовнішністю, і апостоли потім поводилися так само, а потім і всі істинні їхні послідовники і наслідувачі були такими ж. Чому так? Тому, що не можна винайти такої зовнішньої світлості, яка б цілком відповідала світлу життя у Христі Іісусі. І визнано — краще тримати зовнішність найменшої вартості, щоб вона собою не загороджувала внутрішнього. Той, хто має очі, дивись прямо на внутрішнє, не зупиняючи уваги своєї на зовнішності. Св. ап. Павло висловився так: “цей скарб ми носимо в глиняних посудинах” (2Кор. 4, 7).
Якби подивитися, якими були за зовнішністю особи, перед якими ми тепер благоговіємо і яких кличемо в молитвах, — очам ми своїм не повірили б: такі вони були прості. Але й досі той, хто пізнає, що таке життя у Христі Іісусі, відкидає зовнішність і весь звертається всередину. Тому само собою перше падає, а останнє підноситься і росте. Навіть у багатьох буває так, що ніхто й не помічає цієї світлості внутрішньої, ні навіть той, хто нею володіє. Зле око людське; йому й не показують істинно доброго, поки воно може зашкодити йому.
