23 листопада, субота.
(10 листопада за старим стилем)
Седмиця 22-га після П’ятидесятниці.
Посту немає.
Апп. від 70-ти Ераста, Олімпа, Родіона, Сосипатра, Куарта (Кварта) і Тертія (I). Колесування вмч. Георгія (303) (Груз.). Мч. Ореста лікаря (304). Сщмч. Милія, єп. Персидського, та двох учнів його (341). Прп. Феостирикта, що в Символах. Мч. Константина, кн. Грузинського (842). Прмч. Нифонта (Виблова) і мч. Олександра Медема (1931). Сщмчч. Прокопія (Титова), архієп. Херсонського, та Іоанна Скадовського пресвітера (1937).
Сщмчч. Діонісія Щеголева і Петра Павлушкова пресвітерів (1937); сщмчч. Августина (Бєляєва), архієп. Калузького, і з ним Іоанна Сперанського пресвітера, прмчч. Іоанникія (Дмитрієва) і Серафима (Гущина), мчч. Олексія Горбачова, Аполлона Бабичева, Михаїла Ареф’єва (1937); сщмч. Бориса Семенова диякона, мч. Миколая Смирнова, мц. Анни Остроглазової (1930-ті); мцц. Ольги Маcленникової (1941) і Феоктисти Ченцової (1942).
Читання дня
На літ.: — Ап.: 2 Кор. 5:1-10 (зач. 178). Єв.: Лк. 9:37-43 (зач. 46).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Після відходу з гори Преображення, Господь зцілює біснуватого юнака. Зціленню передував докір у невір’ї, як причині, через яку бідолашний не був зцілений учнями. Чиє б не було це невір’я — чи то батька, який привів сина, чи то присутніх, чи то народу, чи то, можливо, й апостолів, — видно тільки, що невір’я зачиняє двері милостивого заступництва Божого і допомоги, а віра відчиняє їх. Господь і сказав батькові: скільки можеш вірувати, на стільки й отримаєш. Віра не справа однієї думки і розуму, коли відноситься до особи, а обіймає все єство людини. Вона укладає взаємні зобов’язання того, хто вірує, і Того, Кому він вірує, хоч би вони не були виражені буквально. Хто вірує, той на того в усьому покладається і відмови собі від нього ні в чому не очікує; тому звертається до нього з нероздільною думкою, як до батька, іде до нього, як у свою скарбницю, в упевненості, що не повернеться без дару. Така налаштованість схиляє без слів і того, до кого вона спрямована.
Так буває між людьми. Але в істинному вигляді є сила налаштованостей, коли вони звернені до Господа, всемогутнього, всезнаючого, що бажає подати нам усяке благо, і істинно віруючий ніколи не буває розчарованим у своїх очікуваннях. Якщо ми чогось не маємо і, просячи того, не отримуємо, то це тому, що немає у нас належної віри. Насамперед треба знайти й оселити в серці повну віру в Господа, знайти й вимолити її в Нього, бо й вона не від нас, а Божий дар (Еф. 2:8). Батько юнака на вимогу вірувати молився: “Вірую, Господи, допоможи моєму невір’ю” (Мк. 9:24).
Вірував слабо, вагаючись, і молився про зміцнення віри. А хто похвалиться досконалістю віри і кому, відповідно, не потрібно молитися: “допоможи, Господи, моєму невір’ю?” Коли б віра була в силі в нас, то і думки були б чисті, і почуття святі, і справи богоугодні. Тоді Господь слухав би нас, як батько дітей; і що не спало б нам на серце, — а спасти могло б при цьому тільки одне приємне Господу, — все те отримували б ми без відмови і відстрочки.
