| Седмиця 23-а після П’ятидесятниці. Глас 5. |
 Посту немає.
|
Апп. від 70-ти Ераста
, Олімпа, Родіона, Сосипатра, Куарта (Кварта) і Тертія (I).
Колесування вмч. Георгія (303) (Груз.). Мч. Ореста лікаря (304). Сщмч. Милія, єп. Персидського, і двох учнів його (341). Мч. Константина, кн. Грузинського (842). Прп. Феостерикта, що в Символах.
Прмч. Нифонта і мч. Олександра (1931). Сщмчч. Прокопія, архієп. Одеського, Діонисія, Іоанна і Петра пресвітерів (1937). Сщмчч. Августина, архієп. Калузького, і з ним Іоанна пресвітера, прмч. Іоанникія і Серафима, мчч. Олексія, Аполлона, Михаїла (1937). Мч. Миколая і мц. Анни і св. Бориса спов., диякона (1930-е). Мцц. Ольги (1941) і Феоктисти (1942).
Поминання жертв голодоморів (у четверту суботу листопада за н. ст.).
Євангельські Читання
2 Кор., 185 зач., VIII, 1-5. Лк., 46 зач., IX, 37-43.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Зійшовши з гори Преображення, Господь зцілює біснуватого юнака. Зціленню передував докір у невір’ї, як причині, через яку біснуватий не був зцілений учнями.
Чи є би це не було невір’я – батька, який привів сина, чи народу, який зібрався, або, можливо, і апостолів – видно тільки, що невір’я закриває двері милостивого заступництва Божого і допомоги, а віра відкриває їх. Господь і сказав батьку: скільки можеш вірувати, на стільки й отримаєш.
Віра – не справа однієї думки чи розуму, що стосується обличчя, а охоплює все єство людини. Вона укладає взаємні зобов’язання віруючого і Того, Кому він вірує, хоча і вони не бувають виражені буквально. Хто вірує, той на того у всьому і покладається та відмови собі від нього ні в у чому не чекає; тому звертається до нього із нероздвоєною думкою, як до батька, йде до нього, як у своє скарбницю, з впевненістю, що не повернеться ні з чим.
Таке налаштування схиляє без слів і того, на кого воно спрямоване. Так буває між людьми. Але в істинному вигляді є сила налаштувань, коли вони спрямовані до Господа, всемогущого, всезнаючого і Який хоче подати нам всяке благо; і істинно віруючий ніколи не буває обманутим у своїх очікуваннях.
Якщо ми чогось і не маємо і, просячи того, не отримуємо, то це тільки тому, що немає у нас потрібної віри. Передусім потрібно мати у серці повну віру в Господа, вимолити її у Нього, бо і вона не від нас, а Божий дар.
Отець юнака на вимогу віри молився: “вірую, Господи, допоможи моєму невір’ю”. Вірував слабо, вагаючись, і молився про утвердження віри. А хто може похвалитися досконалістю віри і кому, відповідно, не треба молитися: “допоможи, Господи, моєму невір’ю?”
Коли б віра була у силі в нас, то і думки були би чистими, і почуття святими, і справи богоугодними. Тоді Господь слухав би нас, як батько дітей; і що не впало би нам на серце – а впасти могло би при цьому тільки одне приємне Господу – все те отримували б ми без відмови та відстрочки.
