Седмицяя 16-а після П’ятидесятниці. Глас 6. |
Посту немає.
|
Післясвято Різдва Пресвятої Богородиці. Праведних Богоотців Іоакима і Анни. Мч. Северіана (320). Прп. Іосифа, ігумена Волоцького, чудотворця (1515). Знайдення та перенесення мощей свт. Феодосія, архієп. Чернігівського (1896).
Мчч. Харитона і Стратора (Стратоника) (III). Прп. Феофана спов. (бл. 300). Пам’ять III Вселенського Собору (431). Блж. Никити в Царгороді (XII). Прп. Онуфрія Воронського (1789) (Рум.). Глинських святих. Собор Алтайських святих.
Сщмчч. Григорія пресвітера і Олександра диякона (1918). Сщмчч. Захарії, архієп. Воронезького, Сергія, Іосифа, Олексія пресвітерів, Димитрія диякона и мч. Василія (1937). Прмч. Андроника (1938). Сщмч. Олександра пресвітера (1942). Собор новомучеників та сповідників Казахстанських.
Євангельські Читання
Гал., 211 зач., IV, 28 – V, 10. Мк., 27 зач., VI, 54 – VII, 8 — за понеділок і за вівторок (під зачало): Гал., 212 зач., V, 11-21. Мк., 28 зач., VII, 5-16. Богоотців: Гал., 210 зач. (від полу́), IV, 22-31. Лк., 36 зач., VIII, 16-21 .
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
ГОСПОДЬ ДОКОРЯЄ ФАРИСЕЇВ НЕ ЗА ЗОВНІШНІ, ЗАВЕДЕНІ У НИХ ПОРЯДКИ ТА ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ, А ЗА ПРИСТРАСТІ ДО НИХ, ЗА ТЕ, ЩО ВОНИ ЗУПИНИЛИСЯ НА ОДНОМУ ТІЛЬКИ ЗОВНІШНЬОМУ ШАНУВАННІ БОГА, НЕ ТУРБУЮЧИСЬ ПРО ТЕ, ЩО НА СЕРЦІ.
БЕЗ ЗОВНІШНЬОГО НЕ МОЖНА. НАЙБІЛЬШЕ ВНУТРІШНЄ ПОТРЕБУЄ ЗОВНІШНЬОГО ЯК ВИРАЖЕННЯ І ЯК ОБГОРТКИ СВОЄЇ. НА ДІЛІ ВОНО І НЕ БУВАЄ НІКОЛИ ОДНИМ, А ЗАВЖДИ У СОЮЗІ З ЗОВНІШНІМ; ТІЛЬКИ В ПОМИЛКОВИХ ТЕОРІЯХ ВИОКРЕМЛЮЮТЬ ЇХ.
АЛЕ ЗНОВУ Ж ТАКИ ОЧЕВИДНО, ЩО ОДНЕ ТІЛЬКИ ЗОВНІШНЄ – НІЩО; ЦІНА ЙОГО ВІД ПРИСУТНОСТІ У НЬОМУ ВНУТРІШНЬОГО. МІЖ ТИМ, МИ ДУЖЕ ЛЕГКО ПІДДАЄМОСЯ НА ЗОВНІШНІСТЬ ТА ВИДИМІСТЬ, У ЯКИХ МОЖНА УЯВИТИ ВНУТРІШНЄ І В ЯКИХ ВОНО ПРИЙМАЄ ПЕВНУ ФОРМУ ДО ТОГО, ЩО, ВИКОНАВШИ ЗОВНІШНЄ, МИ ЗАЛИШАЄМОСЯ У СПОКОЇ, НЕ ДУМАЮЧИ ПРО ТЕ, ЧИ БУВАЄ ТУТ ВНУТРІШНЄ ЧИ НІ.
ОСКІЛЬКИ ВНУТРІШНЄ НАБАГАТО СКЛАДНІШЕ ЗА ЗОВНІШНЄ, ТО ДУЖЕ ПРИРОДНО ЗАСТРЯГТИ НА ОСТАННЬОМУ, НЕ РОЗБИРАЮЧИСЬ У ПЕРШОМУ. ЯК ЖЕ БУТИ? ТРЕБА ПРАВИТИ СОБОЮ, МАЮЧИ НА УВАЗІ ВНУТРІШНЄ, ЗАВЖДИ ДО НЬОГО ДОБИРАТИСЯ ЧЕРЕЗ ЗОВНІШНЄ, І ПРИ ЗОВНІШНЬОМУ ВВАЖАТИ СПРАВУ СПРАВОЮ ТІЛЬКИ ТОДІ, КОЛИ У НІЙ ВНУТРІШНЄ ПОЄДНУЄТЬСЯ ІЗ ЗОВНІШНІМ.
ІНШОГО СПОСОБУ НЕМАЄ. УВАГА ДО СЕБЕ, ТВЕРЕЗІСТЬ ТА ПИЛЬНІСТЬ – ЦЕ ЄДИНІ ВАЖЕЛІ ДЛЯ ПОКРАЩЕННЯ ЄСТВА НАШОГО. ПІДКРЕСЛИМО НА ОСТАНОК, У КОГО Є ВНУТРІШНЄ, ТОЙ НІКОЛИ НЕ ЗАЛИШИТЬ ЗОВНІШНЬОГО, ХОЧА І ЦІНИ ЙОМУ ОСОБЛИВОЇ НЕ НАДАЄ.
У ЄВАНГЕЛІЇ Є ТАКІ СЛОВА: “НІЩО, ЩО ВХОДИТЬ У ЛЮДИНУ ЗЗОВНІ, НЕ МОЖЕ ОСКВЕРНИТИ ЇЇ; АЛЕ ЩО ВИХОДИТЬ З НЕЇ, ТО ОСКВЕРНЯЄ ЛЮДИНУ”.
ЦЕ МІСЦЕ І ПОДІБНІ ЙОМУ ВИСТАВЛЯЮТЬ ЗАЗВИЧАЙ НЕЛЮБИТЕЛІ ПОСТУ, ГАДАЮЧИ, ЩО ЦИМ ВОНИ ДОСТАТНЬО ВИПРАВДОВУЮТЬ ТЕ, ЩО НЕ ПОСТЯТЬ, ЯК ТОГО ВИМАГАЄ УСТАВ ТА ПОРЯДОК ЦЕРКВИ.
НАСКІЛЬКИ ЗАДОВОЛЕНЕ ЦЕ ВИБАЧЕННЯ, КОЖНОМУ ВІРНОМУ ЦЕРКВИ ВІДОМО. ПРИ ДОТРИМАННІ ПОСТУ СЛІД УТРИМУВАТИСЯ ВІД ПЕВНИХ СТРАВ НЕ ТОМУ, ЩО ВОНИ ПОГАНІ, А ТОМУ, ЩО ЦИМ УТРИМАННЯМ ЗРУЧНІШЕ ДОСЯГАЄТЬСЯ ПОТОНШЕННЯ ПЛОТІ, ЯКЕ НЕОБХІДНЕ ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО УСПІХУ.
ТАКИЙ СЕНС ЗАКОНУ ПОСТУ ДУЖЕ СУТТЄВИЙ, БО ХТО ВВАЖАЄ ЯКУ-НЕБУДЬ ЇЖУ ПОГАНОЇ, ВІДНОСЯТЬСЯ ДО ЄРЕТИКІВ. НЕПРИХИЛЬНИКАМ ПОСТУ НЕ НА ЦЬОМУ ПОТРІБНО БУЛО БИ НАПОЛЯГАТИ, А НА ТОМУ, ЩО ПІСТ Є НЕ ОБОВ’ЯЗКОВИМ, ХОЧА ВІН Є ТОЧНИМ ЗАСОБОМ ДО ПОДОЛАННЯ ГРІХОВНОЇ ТЯГИ ТА ПРАГНЕННЯ ПЛОТІ.
АЛЕ ЦЕ ТАКИЙ ПУНКТ, НА ЯКОМУ ЇМ ВСТОЯТИ НІЯК НЕ МОЖНА. ЯКЩО УСПІХ ВНУТРІШНІЙ Є ОБОВ’ЯЗКОВИМ, ТО ОБОВ’ЯЗКОВИЙ І ЗАСІБ ДО ТОГО, ЩО ВВАЖАЄТЬСЯ НЕОБХІДНИМ, І САМЕ ПІСТ.
СОВІСТЬ І ГОВОРИТЬ ПРО ЦЕ ВСЯКОМУ. ДЛЯ ЗАСПОКОЄННЯ ЇЇ ПЕРЕКОНУЮТЬ: Я ІНШИМ СПОСОБОМ КОМПЕНСУЮ НЕДОТРИМАННЯ ПОСТУ; АБО: ДЛЯ МЕНЕ ПІСТ ШКІДЛИВИЙ; АБО Я БУДУ ПОСТИТИ, КОЛИ ЗАХОЧУ, А НЕ В УСТАНОВЛЕНІ ПОСТИ.
АЛЕ ПЕРШЕ ВИБАЧЕННЯ НЕДОРЕЧНЕ, АДЖЕ ЩЕ НІХТО НЕ ЗМІГ ОКРІМ ПОСТУ ВПОРАТИСЯ ЗІ СВОЄЮ ПЛОТТЮ, І ЯК СЛІД ВЛАШТУВАТИ СВОЄ ВНУТРІШНЄ. ОСТАННЄ ТАКОЖ НЕДОРЕЧНЕ, АДЖЕ ЦЕРКВА – ЦЕ ОДНЕ ТІЛО І ВИОКРЕМИТИСЯ В НІЙ ВІД ІНШИХ ПРОТИВНО ЇЇ УСТРОЮ; ВИКИНУТИ СЕБЕ ВІД ЗАГАЛЬНИХ ЧИНІВ ЦЕРКВИ МОЖНА ТІЛЬКИ ВИХОДОМ З НЕЇ, А ПОКИ ХТО Є ЧЛЕНОМ ЇЇ, ТОЙ НЕ МОЖЕ ТАК ГОВОРИТИ І ТОГО ВИМАГАТИ.
ДРУГЕ ВИБАЧЕННЯ МАЄ ТІНЬ ПРАВА. І ТОЧНО, В ОБМЕЖЕННЯ ПОСТУ ЗНІМАЄТЬСЯ ОБОВ’ЯЗКОВЕ ЙОГО ДОТРИМАННЯ З ТИХ, НА КОГО ПІСНЕ ДІЄ РУЙНІВНО, ТОМУ ЩО ПІСТ ВСТАНОВЛЕНИЙ НЕ ТІЛО ВБИВАТИ, А ПРИСТРАСТІ УМЕРТВЛЯТИ. АЛЕ ЯКЩО ПЕРЕРАХУВАТИ ТАКИХ ДОБРОСОВІСНИЙ, ТО ВИЯВИЛОСЯ ЇХ ТАК МАЛО, ЩО І НА РАХУНОК НЕМАЄ ЧОГО СТАВИТИ.
ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЛИШЕ ОДНЕ – НЕХОТІННЯ. ПРОТИ ЦЬОГО СПОРИТИ НЕМАЄ СЕНСУ. І В РАЙ НЕ ВІЗЬМУТЬ ПРОТИ ВОЛІ; ОСЬ ТІЛЬКИ ЗАСУДЯТЬ У ПЕКЛО – ХОЧЕШ ЧИ НЕ ХОЧЕШ, А ЙТИ; СХОПЛЯТЬ І КИНУТЬ ТУДИ.