| Седмиця 6-та після Пасхи. Глас 5 | Пісний день. |
Прор. Ісаї (VIII ст. до Р. Х.). Мч. Христофора (близько 250). Перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая з Мир Лікійських у Бар (1087). Прп. Шіо Мгвімського (VI) (Груз.). Прп. Іосифа Оптинського (1911). Сщмч. Димитрія Воскресенського пресвітера (1938). Сщмч. Василія Колосова пресвітера (1939). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На утрені: – Ін. 10:1-9 (зач. 35 від полу). На літургії: – Апостол: Діян. 19:1-8 (зач. 42); Свт.: Євр. 13:17-21 (зач. 335). Євангеліє.: Ін. 14:1-11 (зач. 47).; Свт.: Лк. 6:17-23 (зач. 24). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Якби ви знали Мене, то знали б і Отця Мого” (Ін.14:7). Отже, деїсти не знають Бога, незважаючи на те, що й ім’я Його носять (Deus – Бог; звідси деїст) і красномовно про Нього розмірковують.
Немає істинного Бога без Сина, так само і без Духа Святого. Хто вірує в Бога, але не сповідує Його Отцем Сина, той не в того бога вірить, який істинний Бог, а в іншого якогось самим вигаданого. Істинний Бог дав Сина Свого, дав “область (владу) чадами Божими бути” (Ін. 1:12), любить їх, і всяку молитву їхню чує заради Сина. Тому-то хто має Сина, той і Отця має; хто не має Сина, той і Отця не має. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Сина, і від Отця нічого не отримує, як тільки через Сина. Крім Сина немає шляху до істинного Бога, і хто мріє винайти Його, той блукає.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп’янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
