|
Мч. Полієвкта (259). Прор. Самея (Х ст. до Р. Х.). Свт. Петра, єп. Севастії Вірменської (IV). Прп. Євстратія чудотворця (IХ). Свт. Филипа, митр. всієї Русі, чудотворця (1569). Прп. Іони Київського (1902). Сщмч. Павла Нікольського пресвітера (1943). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На утрені: – Мф. 11:27-30 (зач. 43). На літургії: – Апостол: 1Пет. 4:12-5:5 (зач. 62). Мк. 13:31-14:2 (зач. 62). Прп.: Євр. 12:28-13:8 (зач. 333 від полу). Лк. 6:17-23 (зач. 24). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас” (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: “Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе”. І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
На що вчора навів нас апостол, те нині прямо говорить нам Євангеліє. «Пильнуйте, будьте насторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей» (Мк. 13:33). «Тож пильнуйте… щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали» (Мк. 13:35–36). Треба чекати, і щомиті тримати в думці, що ось-ось з’явиться Господь і засяє, як блискавка від одного кінця Всесвіту до іншого. Іншим здається, що це очікування Господа можна замінити очікуванням смерті.
Добре і це, чи хоч це. Але очікування Господнього пришестя одне, а очікування смерті інше. Інша думка про те та інше; інше і почуття, що народжується під дією тієї та іншої думки. Дня Господнього чекай, коли все скінчиться безповоротним визначенням. Після смерті все ж триватиме ще час невирішеного стану; а день Господній все розподілить на вічні віки і закарбує так, що вже не чекай зміни. Чекав, кажеш. І ще чекай. І все чекай. Але це, скажеш, отруїть усі радощі. Не отруїть, а лише вижене з порядків твого життя такі радості, які незаконно користуються цим ім’ям. І будеш радіти, але тільки в Господі. І чекати Господа за такої радості можна, і якщо Господь застане тебе в цій радості, не покарає, а похвалить.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його.
Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп’янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
