21 жовтня, понеділок. (8 жовтня за старим стилем)
Седмиця 18-та після П’ятидесятниці.
Посту немає.
Прп. Пелагії (457). Св. Пелагії дівиці (303). Прп. Таїсії (IV). Прп. Досифея Верхньоостровського, Псковського (1482). Прп. Трифона, архім. В’ятського (1612).
Сщмчч. Димитрія (Добросердова), архієп. Можайського, і з ним Іоанна Хренова диякона, прмчч. Амвросія (Астахова) і Пахомія (Туркевича), прмц. Татіани (Безфамільної), мч. Миколая Рейна, мцц. Марії Волнухіної та Надії Ажгеревич (1937); сщмч. Іони (Лазарева), єп. Велізького, прмч. Серафима (Щелокова), сщмчч. Петра Нікотіна, Василія Озерецьковського, Павла Преображенського, Петра Озерецьковського, Володимира Сперанського пресвітерів, мчч. Віктора Фролова, Іоанна Рибіна, Миколая Кузьміна і мц. Єлисавети Куранової (1937); прмч. Варлаама (Єфимова) (кінець 1930-х).
Прославлення прп. Олексія Карпаторуського (2001). Собор В’ятських святих.Ікони Божої Матері «Визволителька від напастей» (Ташлинська) (1917).
Читання дня
Утр.: — Мф. 11:27-30 (зач. 43). На літ.: — Ап.: Еф. 4:25-32 (зач. 227). Прп.: Гал. 5:22-6:2 (зач. 213). Єв.: Лк. 7:36-50 (зач. 33). Прп.: Лк. 6:17-23 (зач. 24).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7:36-39).
Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. Зате і сказано було про неї: “прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато” (Лк. 7:47).
О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: “Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього”. Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше, у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого — роби все можливе для нужденних, і будеш робити для Бога.
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: “якби Він був пророком…” (Лк. 7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом, розум наш, чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.
За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель, якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона; від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах, як доброго господаря, не відбулося жодної зміни, але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього, і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.