| Cедмиця 26 після П’ятидесятниці. | Різдвяний піст. |
|
Прор. від 12-ти Авдія (IX ст. до Р. Х.). Мч. Варлаама (близько 304). Мч. Іліодора (близько 273). Мч. Ази і з ним 150-ти воїнів (284–305). Прпп. Варлаама та Іоасафа, царевича Індійського, і батька його Авеніра царя (IV). Прп. Іларіона чудотворця (875) (Груз.). Прп. Варлаама, ігумена Печерського, в Ближніх печерах (1065). Знайдення мощей прмч. Адріана Пошехонського, Ярославського (1625). Свт. Філарета, митр. Московського (1867). Сщмч. Іоанна Вишневського пресвітера (1920). Сщмч. Порфирія (Гулевича), єп. Сімферопольського (1937), і всіх новомучеників Кримських. Сщмчч. Іоасафа (Удалова), єп. Чистопольського, Сергія Махаєва, Михаїла Дмитрєва, Олександра Мішутіна, Іоанна Малиновського, Константина Михайловського, Олександра Сереброва, Ігнатія Тесліна, Іоанна Пірамідіна, Симеона Кривошеєва, |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На утрені: – Мф. 11:27-30 (зач. 43).* На літургії: – Апостол: 1Тим. 1:8-14 (зач. 279).; Прп.: Гал. 5:22-6:2 (зач. 213).* Євангеліє.: Лк. 17:26-37 (зач. 87); Прп.: Лк. 6:17-23 (зач. 24).* Читання преподобному* читаються, якщо йому звершується служба. |
Свт. Феофан Затворник – думки на кожен день:
“Хто почне зберігати душу свою, той погубить її; а хто погубить її, той оживить її” (Лк. 17:33). Потрібно розуміти так: зберігати душу свою означає жаліти себе; а губити душу – не жаліти себе; треба тільки мати на увазі: на шляху заповідей Господніх або в служінні Господу. І вийде так: хто служить Господу у виконанні Його заповідей, не шкодуючи себе, той спасається; а хто шкодує себе, той гине.
Стань жаліти себе, неодмінно вже опинишся порушником заповідей, а отже, рабом негідним; а негідному рабу який вирок? “Киньте у темряву зовнішню: там буде плач і скрегіт зубів” (Мф. 25:30). Потрудіться постежити за собою хоч протягом одного дня і побачите, що жалість до себе кривить усі справи наші і відбиває охоту робити їх. Без праці й напруження нічого не зробиш; а примусити себе шкода – ось і зупинка.
Є справи, які хочеш не хочеш, треба робити. Такі справи робляться неодмінно, хоч і важкувато. Але тут саможаління перемагається саможалінням. Не станеш робити – їсти буде нічого. А оскільки справи заповідей не такого роду, то при саможалінні вони завжди не виконуються. І на погані справи поблажка теж робиться із саможаління. Шкода відмовити собі в тому, чого захотілося – бажання і виконується; а воно або прямо гріховне, або веде до гріха. Так той, хто жаліє себе, завжди – що треба, того не робить, а що не треба, в тому собі потурає, і виходить зовсім негожим. Яке ж тут спасіння?
