| Седмиця 1-ша після П’ятидесятниці (загальниця). Глас 7 | Посту немає. |
Собор Уманських святих (перехідне святкування у вівторок 1-ї седмиці після П’ятидесятниці). Зіновинської (XVII) і «Непроходимая Врата» (XXI) ікон Божої Матері (перехідні святкування у вівторок 1-ї седмиці після П’ятидесятниці). Мчч. Фалалея, Олександра та Астерія (близько 284). Мч. Аскалона (близько 287). Прпп. Завулона та Сосанни, батьків рівноап. Ніни. Блгв. кн. Довмонта, у Святому Хрещенні Тимофія, Псковського (1299). Знайдення мощей свт. Олексія, митр. Київського і всієї Русі, чудотворця (1431). Сщмч. Павла Лазарева пресвітера (1919). Прп. Олімпіади Козельщанської (Вербецької) (1938). Сщмч. Гавриїла Полтавського (Коваленка) (1938). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: Рим. 1:1-7,13-17 (зач. 79).; Свт.: Євр. 13:17-21 (зач. 335). Євангеліє.: Мф. 4:25-5:13 (зач. 10).; Свт.: Лк. 6:17-23 (зач. 24). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Після Хрещення Господа, коли на Нього зійшов Дух у вигляді голубиці, Він ведеться в пустелю, де Його спокушує [сатана]. Такий і загальний усім шлях. Святий Ісаак Сиріанин зауважує в одному місці, що, як тільки скуштуєш благодатну розраду або отримаєш від Господа якийсь дар, — чекай на спокуси. Спокуси прикривають світлість благодаті від власних очей людини, які зазвичай з’їдають усяке добро зарозумілістю і самозвеличуванням.
Спокуси ці бувають і зовнішні — скорботи, приниження; і внутрішні — пристрасні помисли, які навмисне спускаються, як звірі з ланцюгів. Тому потрібно настільки уважно ставитися до себе і суворо розбирати те, що буває з нами і в нас, щоб бачити, чому воно так є і до чого нас зобов’язує.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп’янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
