18 грудня, середа.
(5 грудня за старим стилем)
Седмиця 26-та після П’ятидесятниці.
Різдвяний піст.
Прп. Савви Освященного (532). Мч. Aнастасія. Прпп. Каріона ченця та сина його Захарії, єгиптян (IV). Свт. Гурія, архієп. Казанського (1563). Сщмч. Ілії Четверухіна пресвітера (1932); прмч. Геннадія (Летюка) (1941); св. Сергія Правдолюбова спов., пресвітера (1950).
Читання дня:
Утр.: — Лк. 6:17-23 (зач. 24). На літ.: — Ап.: 1 Тим. 1:18-20,2:8-15 (зач. 281) і за четвер (під зачало): 1 Тим. 3:1-13 (зач. 283). Прп.: Гал. 5:22-6:2 (зач. 213). Єв.: Лк. 21:5-7,10-11,20-24 (зач. 104) і за четвер (під зачало): Лк. 21:28-33 (зач. 107). Прп.: Мф. 11:27-30 (зач. 43).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Учні вказували Господу на красу будівлі та начиння храму, а Він сказав: “настануть дні, в які з того, що ви тут бачите, не залишиться каменя на камені; все буде зруйновано” (Лк. 21:6). Це вирок усьому гарному світу цього. На вигляд здається міцним і віковічним: але день-другий, дивишся, наче нічого не було: і краса в’яне, і сили виснажуються, і слава тьмяніє, і розум відживає, і одяг зношується. Усе в собі самому носить силу руйнівну, яка не лежить, як насіння нерозвинене, а перебуває в безперестанній дії, і все плине до свого кінця. “Минає образ світу цього” (1 Кор. 7:31). “Людина ходить подібно до примари… збирає і не знає, кому дістанеться те” (Пс. 38:7).
А ми все метушимося, все клопочемося, і клопотам нашим кінця немає. Зустрічаємо навколо себе постійні уроки, а все [робимо] своє, немов сліпі й нічого не бачимо. Та й правду сказати, що сліпі або засліплені: і собі, і всьому, що оточує нас, і тому, чим ми володіємо, кінця не бачимо. І що ще? Облаштувавшись, як нам видається, добре, упевнені, що стоїмо твердо, як на скелі; тоді становище наше скоріше схоже на те, ніби ми стоїмо на трясовині: ось-ось провалимося. Але не відчуваємо цього і віддаємося безтурботній насолоді плинним, ніби постійним. Помолимося ж, нехай відкриє Господь розумні очі наші, і нехай побачимо все, не як воно здається, а як воно є.