16 жовтня, середа.
(3 жовтня за старим стилем)
Седмиця 17-та після П’ятидесятниці.
Пісний день.
Сщмчч. Діонісія Ареопагіта, єп. Афінського, Рустика пресвітера та Єлевферія диякона (96). Прп. Іоанна Хозевіта, єп. Кесарійського (VI). Блж. Ісихія Хоривіта (VI). Прп. Діонісія, затворника Печерського, в Дальніх печерах (ХV). Свт. Агафангела (Преображенського) спов., митр. Ярославського (1928).
Трубчевської ікони Божої Матері (1765).
Читання дня
На літ.: — Ап.: Еф. 3:8-21 (зач. 223). Сщмч.: Діян. 17:16-34 (зач. 40). Єв.: Лк. 6:46-7:1 (зач. 28). Сщмч.: Мф. 13:44-54 (зач. 55).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Прибувши в Назарет, Господь не зустрів там віри. Видима простота Його завадила мешканцям Назарета побачити невидиму славу і божество. Чи не те саме буває і з християнином? Християнські догмати на вигляд дуже прості, але для розуму, що входить всередину їх, вони становлять всеосяжну струнку в собі систему, якої не породжував і породити не може жоден тварний розум.
Гордоумство, кинувши побіжний погляд на простоту євангельську, відвертається від неї і починає саме собі будувати будівлю відання, як йому здається, величезну, з якої відкриваються, нібито, види широкі. На ділі ж виходить те, що будівля нагромаджується з карт, а кругозір становлять міражі, примари розпаленої уяви. Але йому хоч не кажи. Усякого, хто хоче переконати такого, він і братія його готові своїми критичними нападками негайно скинути з гори в прірву, але істина завжди проходить неушкодженою серед них і йде до інших душ, здатних прийняти її.
“Що ж ви зовете Мене: Господи! Господи! — а не робите того, що Я кажу?” (Лк. 6:46). Чому зовуть Господом, а не творять волі Господньої, чому, тобто справами, не визнають господарювання Його? Тому, що тільки язиком так кличуть, а не серцем. Коли б серце вимовляло: “Господи, Ти мій Господь”, тоді в ньому перебувала б і повна готовність коритися Тому, Кого сповідують своїм Господом. А оскільки цього немає, то справи йдуть врозріз із язиком, а справи завжди такі, яким є серце. Що ж, отже, годі й волати: “Господи, Господи?” Ні, не те. А треба до зовнішнього слова докласти слово внутрішнє, — почуття і схильність серця. Сядь і подумай про Господа і про себе самого: що Господь і що ти таке; що Господь для тебе зробив і робить, навіщо живеш і до чого доживеш… Негайно дійдеш до переконання, що інакше не можна, як виконувати волю Господа всю неухильно; іншого немає нам шляху. Переконання це породить готовність ділом виконати те, що говориться словом: Господь. За такої готовності виникне потреба допомоги згори, а від неї — молитва: “Господи, Господи! допоможи і даруй сили ходити у волі Твоїй”. І буде волання до Господа приємне для Господа.
