| Седмиця 5-та після Пасхи. Глас 4 | Посту немає. |
Мчч. Тимофія і Маври (близько 286). Прп. Петра чудотворця, єп. Аргоського (Х). Прп. Феодосія, ігумена Києво-Печерського (1074). Свт. Феофана Перифеорійського (після 1353). Прпп. Іуліанії (1393) та Євпраксії (1394) Московських. Сщмч. Миколая Беневоленського пресвітера (1941). Ікон Божої Матері: «Успіння» Києво-Печерської, принесеної з Царгорода (1073), Печерської (із предстоящими Антонієм і Феодосієм) (1085) і Свенської (Печерської) (1288). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На утрені: – Лк. 6:17-23 (зач. 24). На літургії: – Апостол: Діян. 15:35-41 (зач. 37).; Прп.: Євр. 13:7-16 (зач. 334). Євангеліє.: Ін. 10:27-38 (зач. 38).; Прп.: Мф. 11:27-30 (зач. 43). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм” (Ін. 10:38), — каже Господь. Справи Господні явні були всім, і Він міг вказати на них гласно. Це — зцілення різних хвороб, вигнання бісів, влада над природою, відання сердечних думок, прорікання майбутнього, сила слова і панування над душами. Усі ці справи доводили ясно, що Іісус Христос — від Бога і що слово Його — істина.
Для нас до тих діл долучилися ще дивовижна Смерть, Воскресіння, Вознесіння, Зішестя Святого Духа, заснування Церкви, дивовижні дари духовні у вірян, перемога над язичництвом і благодатні сили, які дотепер не припиняють діяти в Церкві Божій. Усе це — діла Господні. Усякому невіру можна сказати: якщо не віриш слову, повір справам цим, що голосно свідчать про Божество Господа нашого Іісуса Христа, і, повіривши, прийми всю Його істину. Але чим тоді відповідали іудеї Господу? Знову “шукали схопити Його” (Ін. 10:39).
Що нинішні невіри? Сидять і сплітають неправду на неправду, щоб “схопити” (Ін. 10:39) не Господа — бо це не до снаги їм, а тих, які прості у вірі й не можуть розплутати їхніх хитросплетінь.
“Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас” (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: “Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе”. І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп’янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
