16 листопада, субота. (3 листопада за старим стилем)
Седмиця 21-ша після П’ятидесятниці.
Посту немає.
Мчч. Акепсима єп., Іосифа пресвітера та Аїфала диякона (IV). Оновлення храму вмч. Георгія в Лідді (IV). Мчч. Аттика, Агапія, Євдоксія, Катерія, Істукарія, Пактовія, Ніктополіона та дружини їхньої (близько 320). Прп. Акепсима (IV). Прав. Снандулії (IV). Сщмч. Миколая Динарієва пресвітера і мч. Павла Парфьонова (1918); сщмчч. Василія Архангельського, Петра Орленкова, Василія Покровського, Олександра Звєрєва, Володимира Писарєва, Сергія Кедрова, Миколая П’ятницького, Вікентія Смирнова, Іоанна Кесарійського, Петра Косменкова, Олександра Парусникова, Павла Андрєєва, Косми Петриченка пресвітерів і Симеона Кречкова диякона (1937); мц. Євдокії Сафронової (1938); сщмч. Сергія Станіславлєва диякона (1942).
Читання дня
На літ.: — Ап.: Мчч.: Еф. 6:10-17 (зач. 233). Рядове: 2 Кор. 3:12-18 (зач. 174). Єв.: Мчч.: Лк. 21:12-19 (зач. 106). Рядове: Лк. 9:1-6 (зач. 40).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
«І послав їх (святих апостолів) проповідувати Царство Боже» (Лк. 9:2). Цього разу тільки по Палестині, а потім і по всьому світу. Проповідь, розпочата тоді, не припиняється досі. Щодня чуємо ми передане святими апостолами від імені Господа у Святому Євангелії та посланнях апостольських. Час не робить різниці: ми чуємо святих апостолів і Самого Господа так, наче б вони були перед нами, і сила, що діяла в них, діє досі в Церкві Божій. Ні в чому і нікого з віруючих не позбавляє Господь: що мали перші, те мають і останні. Віра завжди так містила це і містить.
Але прийшла зарозумілість* і розділила між теперішнім і первинним. Зарозумілості здалася тут прірва велика, голова запаморочилася, очі затьмарилися, і Господь зі святими апостолами занурилися в неї в темряву, яка здається їй непроникною. І по заслузі їй: нехай пожинає плоди свого сіяння; в ній один тільки крах духу.
Що вона точно загрузла в темряві й не бачить світла, зізнання в цьому не можна не визнавати щирим — але хто винен? Зарозумілість сама себе отуманила і продовжує туманити. Досі нічого ще не сказала вона такого, через що можна було б слова Письма новозавітного не вважати істинним словом святих апостолів і Самого Господа. Тільки безустанно волає: «я не бачу, я не бачу». — Віримо, віримо, що не бачиш! Але перестань випускати з себе туман — атмосфера біля тебе провітриться, світло Боже тоді, можливо, покажеться і побачиш що-небудь. — «Але ж це те саме, що перестати мені бути мною». — Яка біда! Ну, перестань; іншим спокійніше буде. — «Ні, не можна. Мені визначено бути до кінця віку, “щоб виявилися вмілі”».
*Святитель Феофан часто використовує слово «суемудрие», передане тут як «зарозумілість», коли має на увазі людей, які більше довіряють своїй розумності, ніж Божому Слову.
