| Неділя 14 після П’ятидесятниці. | Посту немає. |
|
Початок індикту — церковне новоліття. Прп. Симеона Стовпника (459) і матері його Марфи (близько 428). Прав. Іісуса Навина (ХVI ст. до Р. Х.). Мц. Калісти і братів її, мчч. Євода та Єрмогена (309). Мч. Аїфала диякона (380). Мцц. 40 дів посниць і мч. Амуна диякона, вчителя їхнього (IV). Прп. Діонісія Малого (до 556) (Румун.). Прмц. Татіани Грибкової, мц. Наталії Козлової (1937). Собор Вінницьких святих. Сoбор Пресвятої Богородиці в Міасинській обителі (в пам’ять знайдення Її ікони) (864). Чернігівської-Гефсиманської (1869), Александрійської, Августовської (1914) та йменованої «Всеблаженна» (у Казані) ікон Божої Матері. |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На утрені: – Мк. 16:9-20 (зач. 71). На літургії: – Апостол: Рядове (під зачало): 2Кор. 1:21-2:4 (зач. 170).; Новоліттю: 1Тим. 2:1-7 (зач. 282).; Прп.: Кол. 3:12-16 (зач. 258). Євангеліє.: Рядове (під зачало): Мф. 22:1-14 (зач. 89 – про званих на весілля).; Новоліттю: Лк. 4:16-22 (зач. 13).; Прп.: Мф. 11:27-30 (зач. 43). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Цар влаштовує шлюбний бенкет для свого сина, посилає за покликаними раз, посилає двічі, не йдуть через житейські турботи: той зайнявся господарством, той торгівлею. Зроблено нове запрошення в інших колах, і шлюбна палата наповнилася учасниками. Між ними виявився один не одягнений по-весільному, і тому вигнаний. Сенс притчі зрозумілий. Шлюбний бенкет – Царство Небесне; запрошення – проповідь Євангелія; ті, хто відмовився, – ті, хто зовсім не увірував; неодягнений у шлюбний одяг – той, хто увірував, але не жив у вірі.
До якого розряду хто з нас належить, сам усякий розбери. Що ми покликані, це ясно, але чи віруючі? Адже можна бути і серед віруючих, під загальним їхнім ім’ям, без віри. Інший зовсім не думає про віру, немов немає її; інший дещо відає про неї і з неї і задоволений; інший криво тлумачить віру; інший зовсім вороже ставиться до неї, а всі значаться в колі християн, хоч у них зовсім нічого немає християнського. Якщо ти віруєш, – розбери, чи узгоджуються з вірою почуття твої, справи твої, – вбрання душі, заради яких Бог бачить тебе по-весільному або не по-весільному одягненим.
Можна знати віру добре і бути ревним у ній, а в житті бути рабом пристрастей, одягатися, тобто, в сороміцьке вбрання душі гріхолюбної. У таких на словах одне, а в серці інше; язиком: “Господи, Господи!”, а всередині: “я вибачаюсь, [не прийду]” (Лк. 14:19). Міркуйте ж про себе, чи у вірі ви і в шлюбному одязі чеснот, чи в сороміцьких лахміттях гріхів і пристрастей.
