| Седмиця 5-та після Пасхи. Глас 4 | Посту немає. |
Прор. Єремії (VI ст. до Р. Х.). Прмч. Вати Персіянина (IV). Блгв. Тамари, цариці Грузинської (1213). Прп. Пафнутія Боровського (1477). Сщмч. Макарія, митр. Київського (1497). Прп. Герасима Болдинського (1554). Прмчч. Афонських: Євфимія (1814), Ігнатія (1814) та Акакія (1816). Мц. Ніни Кузнєцової (1938). Царевококшайської, або Мироносицької (1647), Андрониківської та йменованої «Несподівана Радість» ікон Божої Матері. Межиріцької ікони Божої Матері (XVI) (перехідне святкування в четвер 5-ї седмиці після Пасхи). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: Діян. 14:20-27 (зач. 35).; Прор.: 1Кор. 14:20-25 (зач. 156). Євангеліє.: Ін. 9:39-10:9 (зач. 35).; Прор.: Лк. 4:22-30 (зач. 14). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“І сказав Іісус: на суд Я прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими” (Ін. 9:39). Незрячі — це простий народ, який у простоті серця вірив Господу, а зрячі — це тогочасні книжники, вчені, які через гордість розуму і самі не вірили, і народу заважали. Розумники наші себе вважають зрячими, і, тому що вважають себе такими, цураються віри в Господа, якої міцно тримаються прості серцем і розумом.
І, отже, по істині-то Господній сліпі вони, а народ бачить. Вони точнісінько як ті птахи, які вночі бачать, а вдень не бачать. Істина Христова їм темна, а протилежне цій істині — брехня, їм здається ясною; тут вони у своїй стихії. Хоч як це очевидно, а все ж вони готові запитати: “невже і ми сліпі?”. Нічого приховувати: сліпі. А оскільки сліпі зі своєї вини, то гріх сліпоти і небачення світла на вас лежить. Можете бачити, та не хочете, полюбивши оманливу, але чарівну брехню.
У кожній людині, яка нерозкаяно живе в гріху, живе біс, як у домі, і всім у неї розпоряджається. Коли по благодаті Божій такий грішник приходить у розкаяння про гріхи свої, кається і перестає грішити, – біс із нього виганяється. Спочатку він не турбує того, хто покаявся, тому що в ньому спочатку багато ревності, яка, як вогонь, палить бісів і як стріла відбиває їх. Але потім, коли ревність починає охолоджуватися, підступає і біс здалеку зі своїми пропозиціями, вкидає спогад про колишні задоволення і закликає до них.
Не остережися тільки покаянник – від співчуття скоро перейде до бажання; якщо і тут не схаменеться і не поверне себе в стан колишньої тверезості, то падіння недалеко. З бажання народжується схиляння на гріх і рішучість: внутрішній гріх готовий, для зовнішнього очікується тільки зручність. Тільки вона знайдеться, і гріх буде зроблений. Із цим водночас біс знову входить і починає гнати людину від гріха до гріха ще швидше, ніж раніше. Це зобразив Господь притчею про вторинне повернення біса в дім очищений, підметений.
Назаретяни дивувалися слову Господа, а все ж не вірували: завадила заздрість, як відкрив Сам Господь. І всяка пристрасть чужа істині і добру, заздрість же більш за все, бо сутність її становлять неправда і злоба; ця пристрасть найнесправедливіша й найотруйніша і для носія її, і для того, на кого вона спрямована. У малих розмірах вона буває у всякого, щойно рівний і тим паче гірший бере гору.
Егоїзм роздратовується, і заздрість стає мучити серце. Це ще не так буває мучительно, коли і самому відкрита дорога; але коли вона загороджується, і загороджується тим, до кого вже почалася заздрість, тоді прагнення її нестримні: тут мир неможливий. Заздрість вимагає повалення з гори свого противника і не заспокоїться, доки як-небудь не досягне цього або не згубить самого заздрісника.
Доброзичливці, у яких прихильні почуття переважають над егоїстичними, не страждають від заздрощів. Це вказує шлях до погашення заздрості й всякому, хто мучимий нею. Треба поспішати збудити доброзичливість, особливо до того, котрому заздриш, і виявити це ділом, — одразу заздрість і стихне. Декілька повторень в тому ж роді — і, з Божою допомогою, вона зовсім уляжеться. Але так залишити її — змучить, висушить і в гроб загонить, коли не подолаєш себе і не змусиш робити добро тому, кому заздриш.
