У цей день Церква згадує семи мучеників: Авима, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела, їх матір мученицю Соломонію (Соломію) та вчителя мученика Єлеазара.
У 166 році до Р. X. жив в Іудеї Єлеазар, священик і законовчитель, який вже досяг старості, але досить благообразний видом, славний своєю мудрістю і благочестям. Одного разу його привели до мучителя і стали примушувати їсти свиняче м’ясо, що було суворо заборонено Богом в Старому Завіті. Але Єлеазар погодився краще померти славною мученицькою смертю за закон Божий, ніж зберегти через його порушення безчесне ображаюче Бога життя.
Під час великих мук, коли через рани священик Божий вже наближався до смерті, він, застогнавши, сказав: «Господу, що має досконале бачення, відомо, що я, маючи можливість позбутися від смерті, приймаю жорстокі страждання і охоче терплю їх через страх перед Богом».
Були схоплені і сім учнів святого Єлеазара, брати Маккавеї Авим, Антонін, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алім і Маркелл, а з ними їх мати Соломонія. Їх привели до беззаконного царя і також стали примушувати їсти недозволену їжу.
Тоді один з них, відповідаючи за всіх, сказав: «Ми краще помремо, ніж переступимо закони». Цар наказав відрізати йому язика, здерти з тіла шкіру і відсікти руки і ноги на очах у інших братів і матері. Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого юнака кинули на величезну розпечену сковороду.
Коли помер перший, стали наругатися над іншим, який прийняв муки таким же чином. Уже при останньому подиху він сказав: «Ти, мучитель, позбавляєш нас справжнього життя, але Цар світу воскресить нас, померлих за Його закони, для життя вічного».
Коли мучили третього і хотіли йому відрізати язика, він негайно виставив його, безстрашно протягнувши і руки, і мужньо сказав: «Від Бога я отримав їх, і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову отримати їх». Навіть мучителі були здивовані такою мужністю юнака.
Потім славну мученицьку кончину прийняли ще троє братів Маккавеїв. Сьомому ж, наймолодшому, мати їх, свята Соломонія, сказала: «Благаю тебе, моя дитино, поглянь на небо й землю і пізнай, що все створив Бог з нічого і що так з’явився і рід людський. Не бійся цього вбивці, але будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я по милості Божій знову придбала тебе з братами твоїми». Після синів померла і мати, радісно дякуючи Богові за те, що вона сама і діти поклали душі за закон Господа Вседержителя.
Дивлячись на пролиття крові рабів Своїх, Господь змилосердився над народом єврейським. Він вибрав серед них Іуду, прозваного Маккавеєм, що походив із священницького роду, який з воїнською силою чинив мужній опір несправедливому Антіоху і після перемоги змусив піти його воєначальників. Потім він піддав смерті усіх, хто ухилився в еллінське нечестя, і очистив храм від ідолів, про що докладно розповідають книги Маккавеїв.
Царя ж Антіоха ще в земному житті настигнув праведний суд Божий. Він піддався жахливій хворобі: нутрощі його почали гнити і переповнюватися хробаками, причому від нього виходив нестерпний сморід. Тоді, за пророцтвом наймолодшого з мучеників (2Макк.7: 34-35), безбожний Антіох мимоволі визнав всемогутність хулимого їм раніше істинного Бога та звернувся до Нього з молитвою. Але Господь не дарував милості тому, хто сам не чинив її іншим: Антіох, не принісши щирого каяття, помер злою смертю, збуджуючи у всіх думку про справедливий суд Божий.
