13 жовтня, неділя. (30 вересня за старим стилем)
Неділя 16-та після П’ятидесятниці.
Посту немає.
Сщмч. Григорія єп., просвітителя Великої Вірменії (близько 335). Мцц. Рипсимії, Гаїанії та з ними 35-ти святих дів (поч. IV). Свт. Михаїла, першого митр. Київського (992). Прп. Григорія Пельшемського, Вологодського чудотворця (1442). Сщмч. Прокопія Попова пресвітера (1918); сщмчч. Петра Соловйова, В’ячеслава Занкова, Петра Пушкінського, Симеона Лілеєва, Олександра Орлова, Василія Гур’єва пресвітерів, Серафима Василенка диякона, прмц. Олександри (Черв’якової), мчч. Олексія Серебренникова і Матфея Соловйова, мц. Аполлінарії Тупициної (1937). Св. Філософа Зябрєва спов., пресвітера (1937). Собор Черкаських святих (перехідне святкування в неділю перед святом Покрову Божої Матері).
Читання дня
Утр.: — Лк. 24:12-35 (зач. 113). На літ.: — Ап.: 2 Кор. 6:1-10 (зач. 181). Сщмч. (під зачало): 1 Кор. 16:13-24 (зач. 166). Свт.: Євр. 7:26-8:2 (зач. 318). Єв.: Лк. 6:31-36 (зач. 26 про заповіді любові та милосердя). Сщмч. (під зачало): Мф. 24:42-47 (зач. 103). Свт.: Мф. 5:14-19 (зач. 11).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Наріжна, початкова заповідь — люби. Мале слово, а виражає всеосяжну справу. Легко сказати — люби, але не легко досягти належної міри любові. Не зовсім ясно і те, як цього досягти; тому-то Спаситель обставляє цю заповідь іншими пояснювальними правилами: “люби… як самого себе” (Мф. 19:19); і “як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними” (Лк. 6:31). Тут вказується міра любові, можна сказати, безмірна; бо чи є міра любові до самого себе і чи є добро, якого не побажав би собі хто від інших? Натомість, однак, цей припис не є нездійсненним.
Вся справа стоїть за тим, щоб увійти в досконале співчуття до інших так, щоб їхні почуття цілком переносити на себе, відчувати так, як вони відчувають. Коли це буде, годі й вказувати, що в якому разі треба зробити для інших: саме серце вкаже. Ти тільки потурбуйся підтримувати співчуття, а то негайно підійде егоїзм і поверне тебе до себе та замкне в собі. Тоді й пальцем не поворухнеш для іншого і дивитися на нього не станеш, хоч помри він. Коли сказав Господь: “люби ближнього… як самого себе”, то хотів, щоб замість нас став у нас, тобто в серці нашому, ближній. Якщо ж там по-старому стоятиме наше “я”, то не чекай добра.
