| Седмиця 5-та після Пасхи. Віддання свята Преполовіння П’ятидесятниці. Глас 4 | Пісний день. |
Ап. Якова Зеведєєвого (44). Свт. Доната, єп. Єврії (близько 387). Знайдення мощей сщмч. Василія, єп. Амасійського (IV). Мч. Мaксима. Знайдення мощей свт. Никити, єп. Новгородського (1558). Свт. Iгнатія Брянчанінова (1867). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На утрені: – Ін. 21:15-25 (зач. 67). На літургії: – Апостол: Діян. 13:13-24 (зач. 32).; Свт. (під зачало): Євр. 7:26-8:2 (зач. 318).; Апостолу: Діян. 12:1-11 (зач. 29). Євангеліє.: Ін. 6:5-14 (зач. 18).; Свт: Ін. 10:9-16 (зач. 36).; Апостолу: Лк. 5:1-11 (зач. 17). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться” (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: “ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: “без Мене не можете робити нічого” (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Учні казали Господу, щоб відпустив народ купити собі їжі в селах, але Господь сказав їм: “Не треба їм іти, а ви дайте їм їсти” (Мф.14:16).
Це було перед дивом насичення п’яти тисяч народу, окрім жінок і дітей, п’ятьма хлібами і двома рибами. Така подія, що мала особливе значення в житті Господа, містить ще таке повчання. Народ – образ людства, голодного і спраглого істини. Коли Господь сказав апостолам: “ви дайте їм їсти”, то цим передбачив їм їхнє майбутнє служіння роду людському – наситити його істиною. Апостоли зробили цю справу для свого часу; для наступних же часів передали це служіння пастирству, яке їх успадкує.
І до нинішнього пастирства звертається Господь: “дайте ви їсти народу вашому”. І пастирство має на совісті своїй тримати зобов’язання – живити народ істиною. У церкві повинна йти невгамовно проповідь слова Божого. Мовчазне пастирство – що за пастирство? А воно багато мовчить, через міру мовчить. Але не можна сказати, щоб це відбувалося від того, що немає віри в серці: так, одне непорозуміння, поганий звичай. Однак, це не виправдовує його.
Цілу ніч трудилися рибалки і нічого не спіймали; але коли Господь увійшов у їхній човен і після проповіді велів закинути сіть, спіймалося стільки, що витягнути не могли і сіть прорвалася. Це образ усякої праці без допомоги Божої і праці з допомогою Божою. Поки одна людина трудиться і одними своїми силами хоче чогось досягти — все з рук валиться; коли наблизиться до неї Господь, — звідки потече добро за добром. У духовно-моральному відношенні неможливість успіху без Господа відчутно помітна: “без Мене не можете робити нічого” (Ін.15:5) — сказав Господь. І цей закон діє у всякому. Як гілка, якщо не зрощена з деревом, не тільки плоду не приносить, але, висихаючи, і живність втрачає, так і люди, якщо не перебувають у живому спілкуванні з Господом, плодів правди, цінних для життя вічного, приносити не можуть. Добро якесь і буває в них іноді, тільки на вигляд добро, а по суті недоброякісне; як лісове яблуко і червоне буває на вигляд, а спробуй — кисле. І в зовнішньому, життєвому відношенні теж відчутно видно: б’ється, б’ється інший, і все безрезультатно. Коли ж зійде благословення Боже, — звідки що береться. Уважні до себе і до шляхів життя на досвіді знають ці істини.

