-5.6 C
Lutsk
Субота, 15 Лютий, 2025
Всі новини Календар

12 грудня 2024 року – календар з повчанням

12 грудня, четвер.

(29 листопада за старим стилем)

Седмиця 25-та після П’ятидесятниці.

Різдвяний піст.

Мч. Парамона і з ним 370-ти мучеників (250). Мч. Філумена (близько 274). Прп. Акакія Синайського (VI). Сщмч. Сатурніна, першого єп. Тулузького (III). Сщмч. Авива, єп. Некреського (VI) (Груз.). Прп. Нектарія Печерського, в Ближніх печерах (XII). Свт. Мардарія (Ускоковича), єп. Американо-Канадського (1935) (Серб.). Сщмч. Сергія Кочурова пресвітера (1941).


Читання дня:

На літ.: — Ап.: 2 Сол. 2:13-3:5 (зач. 276) і за п’ятницю (під зачало): 2 Сол. 3:6-18 (зач. 277). Єв.: Лк. 20:9-18 (зач. 100) і за п’ятницю (під зачало): Лк. 20:19-26 (зач. 101).


 Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року

Притча про виноградник зображує старозавітну церкву; робітники — це тодішня її ієрархія. А оскільки вона не відповідала своєму призначенню, то здійснився вирок над нею: взяти в неї виноградник і віддати іншим. Цими іншими були спочатку святі апостоли, потім їхні наступники — архієреї з усім священством. Виноградник Божий — один від початку світу, і призначення будівничих його одне було, є і буде до кінця віку: приносити Господареві винограду плід — спасенні душі. Це завдання християнської ієрархії, відповідно, і нашої.

 

Якою мірою виконується воно — всі ми бачимо. Що ж сказати на це? Багато в чому — слава Богу! Але багато в чому не можна не побажати кращого. Це особливо стосується проповіді слова Божого. Десь чується проповідь; а між тим, це єдиний садовий ніж у руках робітників винограду Божого. Як би і над нами не справдилося: “прийде господар виноградника і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим” (Лк. 20:15-16). Але як би самі не увірвалися ці інші й не погубили не тільки будівничих, а й самий виноград…


“Кесареве — кесареві, а Боже — Богові” (Лк. 20:25); кожному, значить, своє. У наш час замість “кесареве” поставити треба “житейське”, і сказати: житейське своєю чергою, а Боже — своєю. А то всі кинулися на одне житейське, Боже ж залишають позаду. Тому воно стоїть не тільки не на своєму місці, тобто, не на першому плані, як слід, але зовсім забувається.

 

Наслідком цього забуття, ніби не навмисного, є затьмарення його у свідомості; а потім стає незрозумілим і його зміст, і його засади. Звідси слабкість переконання і хиткість віри; і потім відчуження від неї і вплив усіляких вітрів вчення. Цей шлях проходить кожен окремо, коли починає не дбати про Боже; цей же шлях проходить і суспільство, коли воно у своїх порядках починає не звертати уваги на те, чого вимагає від нього Бог. Коли Боже відставлено на задній план, тоді в суспільстві починає запроваджуватися емансипація від Божественних вимог, — у розумовому, моральному й естетичному відношеннях, і секуляризація (служіння духу часу) політики, звичаїв, розваг, а потім виховання і всіх установ.

 

Нині про те, що Боже — не думають, не кажуть, не пишуть і навіть у думці не мають ні при яких починаннях. Чи дивно, що за такого настрою вчення, супротивні вірі, знаходять доступ у суспільство і що суспільство схиляється до повального безвір’я?

Вас може зацікавити

У Волинській духовній семінарії відбулася зустріч із архімандритом Романом з Антіохійського Патріархату

Редактор Головний

У Неділю про митаря і фарисея Архіпастир очолив Божественну літургію у кафедральному соборі

Редактор Головний

11 травня 2020 року – календар з повчанням

Редактор Головний