| Cедмиця 27 після П’ятидесятниці. | Різдвяний піст. |
|
Мч. Парамона і з ним 370-ти мучеників (250). Мч. Філумена (близько 274). Прп. Акакія Синайського (VI). Сщмч. Сатурніна, першого єп. Тулузького (III). Сщмч. Авива, єп. Некреського (VI) (Груз.). Прп. Нектарія Печерського, в Ближніх печерах (XII). Свт. Мардарія (Ускоковича), єп. Американо-Канадського (1935) (Серб.). Сщмч. Сергія Кочурова пресвітера (1941). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: 2Тим. 1:1-2:8-18 (зач. 290) і за суботу: Гал. 5:22-6:2 (зач. 213). Євангеліє.: Лк. 20:19-26 (зач. 101) і за суботу: Лк. 12:32-40 (зач. 67). |
Свт. Феофан Затворник — думки на кожен день:
“Кесареве — кесареві, а Боже — Богові” (Лк. 20:25); кожному, значить, своє. У наш час замість “кесареве” поставити треба “житейське”, і сказати: житейське своєю чергою, а Боже — своєю. А то всі кинулися на одне житейське, Боже ж залишають позаду. Тому воно стоїть не тільки не на своєму місці, тобто не на першому плані, як слід, але зовсім забувається.
Наслідком цього забуття, ніби не навмисного, є затьмарення його у свідомості; а потім стає незрозумілим і його зміст, і його засади. Звідси слабкість переконання і хиткість віри; і потім відчуження від неї і вплив усіляких вітрів вчення. Цей шлях проходить кожен окремо, коли починає не дбати про Боже; цей же шлях проходить і суспільство, коли воно у своїх порядках починає не звертати уваги на те, чого вимагає від нього Бог.
Коли Боже відставлено на задній план, тоді в суспільстві починає запроваджуватися емансипація від Божественних вимог — у розумовому, моральному й естетичному відношеннях, і секуляризація (служіння духу часу) політики, звичаїв, розваг, а потім виховання і всіх установ. Нині про те, що Боже, — не думають, не кажуть, не пишуть і навіть у думці не мають ні при яких починаннях. Чи дивно, що за такого настрою вчення, супротивні вірі, знаходять доступ у суспільство і що суспільство схиляється до повального безвір’я?
