| Cедмиця 18 після П’ятидесятниці. | Посту немає. |
|
Прп. Харитона сповідника (близько 350). Прор. Варуха (VI ст. до Р. Х.). Мчч. Олександра, Алфея, Зосими, Марка пастиря, Никона, Неона, Іліодора та інших (IV). Блгв. кн. В’ячеслава Чеського (935). Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Ближніх печерах (прп. Антонія) спочивають: Антонія, засновника Лаври (1073), Прохора чудотворця (1107), Іоанна посника (XII), Іуліанії діви, кн. Ольшанської (близько 1550), прмчч. Василія і Феодора (1098), Полікарпа, архім. Печерського (1182), Варлаама, ігумена Печерського (1065), Даміана пресвітера, цілителя (1071), Никодима просфорника (XII), Лаврентія затворника, єп. Туровського (XII), Афанасія затворника (близько 1176), Єразма (XII), Луки, економа Печерського (XIII), Агапіта, лікаря безмездного (близько 1095), Феофіла та Іоанна (XII), Нектарія (XII), Григорія іконописця (XII), сщмч. Кукші (XII), Олексія затворника (XIII), Савви (XIII), Сергія Послушливого (XIII), Меркурія, єп. Смоленського (1239), Пимена Багатостраждального (1110), Нестора Літописця (близько 1114), прмч. Євстратія (1097), Елладія затворника (XII–XIII), Єремії прозорливого (XI), прмч. Мойсея Угрина (1031–1043), Іоанна Багатостраждального (1160), Марка гробокопателя (XII), Миколи Святоші, кн. Чернігівського (1143), мч. Григорія чудотворця (1093), Онисима затворника (XII–XIII), Матфея прозорливого (XI), Ісаї чудотворця (1115), Аврамія працелюбного (XII–XIII), Нифонта, єп. Новгородського (1156), Сильвестра чудотворця (XII), Пимена посника (XII), Онуфрія мовчазного (XII), Анатолія затворника (XII), Аліпія іконописця (1114), Сисоя затворника (XII–XIII), Феофіла затворника (XII–XIII), Арефи затворника (близько 1195), Спиридона просфорника (XII), Онисифора сповідника (1148), Симона, єп. Суздальського (XII), Никона, ігумена Печерського (1088), Феофана посника (XII), Макарія (XII), прмч. Анастасія диякона (XII), 12-ти майстрів зодчих (XI), Аврамія затворника (XII–XIII), Ісаакія затворника (близько 1190), мч. Іоанна немовляти, Іллі Муромця (близько 1188), Никона Сухого (XII), Єфрема, єп. Переяславського (близько 1098), Тита ієромонаха (1190), Євстафія (ХIII), Єфрема пресвітера (ХIII), Ієроніма затворника (ХIV), Іларіона, митр. Київського (1053), Меладія старця (ХIII), Пергія старця (ХIII), сщмч. Симеона, єп. Переяславського (1239), Феоктиста, єп. Чернігівського (1123), Антонія Нового, сповідника (1942). Прпп. схимника Кирила і схимниці Марії, батьків прп. Сергія Радонезького (близько 1337). Прп. Харитона Сянжемського (1509). Прп. Іродіона Ілоєзерського (1541). Знайдення мощей прмц. вел. кн. Єлисавети (1918). Мц. Анни Ликошиної (1925); прмч. Іларіона (Громова), прмц. Михаїли (Іванової) (1937); прмц. Татіани Чекмазової (1942). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На утрені: – Мф. 4:25-5:13 (зач. 10). На літургії: – Апостол: Рядове: 1Кор. 15:39-45 (зач. 162).; Прпп.: 2Кор. 4:6-15 (зач. 176). Євангеліє.: Лк. 5:17-26 (зач. 19). ; Прпп.: Мф. 11:27-30 (зач. 43). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Після Хрещення Господа, коли на Нього зійшов Дух у вигляді голубиці, Він ведеться в пустелю, де Його спокушує [сатана]. Такий і загальний усім шлях. Святий Ісаак Сиріанин зауважує в одному місці, що, як тільки скуштуєш благодатну розраду або отримаєш від Господа якийсь дар, — чекай на спокуси. Спокуси прикривають світлість благодаті від власних очей людини, які зазвичай з’їдають усяке добро зарозумілістю і самозвеличуванням.
Спокуси ці бувають і зовнішні — скорботи, приниження; і внутрішні — пристрасні помисли, які навмисне спускаються, як звірі з ланцюгів. Тому потрібно настільки уважно ставитися до себе і суворо розбирати те, що буває з нами і в нас, щоб бачити, чому воно так є і до чого нас зобов’язує.
“Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас” (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: “Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе”. І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
