| Седмиця 5-та після Пасхи. Глас 4 | Посту немає. |
Апп. від 70-ти Іасона і Сосипатра, Керкіри діви та інших, що з ними постраждали (I). Мчч. Дади, Максима та Квінтиліана (286). Мчч. Саторнія, Іакісхола, Фавстіана, Януарія, Марсалія, Євфрасія, Мамія, Мурина, Зінона, Євсевія, Неона і Віталія (близько 63). Свт. Кирила, єп. Туровського (1183). Мц. Анни Шашкіної (1940). Знайдення мощей прп. спов. Софії Київської (Гриньової) (2012). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: Діян. 12:12-17 (зач. 30). Євангеліє.: Ін. 8:42-51 (зач. 32). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Як ви думаєте, пояснював Господь іудеям, чому вони не вірують у Нього? Тим, що Він істину їм говорить: “А як Я істину кажу, то не вірите Мені” (Ін.8:45). Неправда стала, як то кажуть, плоттю і кров’ю їхньою і зробила істину невмістимою для них. Чому й нині не вірують? З тієї ж причини; Господь істину говорить, тому й не вірують. Але як же це? Адже вони всі вчені і тільки в них мови, що про істину? Мови-то багато, та діла ніякого.
Плетиво систем їхніх те саме, що плетиво павутинне; тільки вони не помічають цієї неміцності. Начала систем їхніх без підстав, і наступні повороти їхні без доказів; а вони все-таки задовольняються ними. На припущення такий утворився попит, що, здається, вони одні становлять увесь зміст їхніх думок; і, однак, це має славу солідної освіти. Туман мрій напущено ними на невелику кількість здобутих ними фактів; і ці останні повстають у цьому тумані зовсім в іншому вигляді, ніж вони є насправді; однак це має славу царини істини непорушної. Так-то розум став гнилим, і так-то зіпсували його смак! Як вміститися в нього істині? Ось і не вірують вони Господу, Який говорить одну тільки істину.
“Отож пильнуйте, бо не знаєте, в який час Господь ваш прийде.” (Мф.24:42). Якби це пам’яталося, не було б і грішників, а тим часом, не пам’ятається, хоч і кожен знає, що це безсумнівно вірно. Навіть подвижники, найсуворіші, і ті не сильні були вільно тримати пам’ять про це, а примудрялися прикріплювати її до свідомості так, щоб вона не відходила: хто труну тримав у келії, хто просив співтоваришів своїх за подвигом запитувати про труну й могилу, хто тримав картинки смерті й суду, хто ще якось. Не торкається душі смерть, вона й не пам’ятає її. Але всіляко, не може ж не торкатися душі те, що негайно слідує за смертю; вже про це то вона не може не мати турботи, бо тут рішення її долі на віки вічні. Чому ж цього-то вона не пам’ятає? Сама себе обманює, що не скоро і що, може, якось справа пройде не погано для нас. Гірка! То вже безсумнівно, що душа, яка тримає такі думки, та недбала і потурає собі, то як же думати, щоб справа суду пройшла для неї сприятливо? Ні, треба так себе тримати, як тримає учень, на якого чекає іспит: що не робить він, а іспит не йде з голови; така згадка не дозволяє йому і хвилини даремно витрачати, а весь час вживає він на приготування до іспиту. Коли б і нам так налаштуватися!
